Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Вони опинилися в тісному зачиненому просторі — у туалетній кабінці, по суті — і Джек ледь-ледь міг дихати через те, що Вовк схопив його в залізні обійми. Одна нога в нього була мокрою. Хлопчик якось примудрився перенестися назад, ставши однією ногою в унітаз. Шикарно. «З Конаном-Варваром[197] такого точно ніколи не траплялося», — сумно подумав Джек.

— Джеку, ні, Джеку, ні, Копальня, там Копальня, ні, Джеку…

— Годі! Годі, Вовку! Ми повернулися!

— Ні, ні, н…

Вовк раптом змовк і повільно розплющив очі.

— Повернулися?

— Присягаюся, просто тут і зараз, відпусти мене, бо ти зламаєш мені ребра і, крім того, моя нога застряла в клятому…

Двері між коридором і туалетом з тріском розчахнулися. Вони так сильно вдарилися об кахлеву стіну, що матові шибки скляної вставки розбилися.

Двері кабінки прочинилися. Енді Ворвік зиркнув на них і промовив три злих, зневажливих слова:

— Ви йобані педики.

Він схопив враженого Вовка за картату сорочку і витягнув із кабінки. Вовкові штани зачепилися за сталевий гак, на якому висів туалетний папір, і витягнули його зі стіни. Гак упав. Рулон туалетного паперу, не розгортаючись, покотився підлогою. Ворвік штовхнув Вовка до раковин, що розташовувалися саме на висоті його геніталій. Вовк упав на підлогу, стискаючи забите місце. Ворвік повернувся до Джека, і враз Сонні Сінґер з’явився біля дверей кабінки. Він зайшов усередину і витягнув Джека за сорочку.

— Ну що ж, під… — почав був Сонні, та більше він не встиг нічого сказати.

Відколи Вовка з Джеком запхали сюди, Сонні постійно діставав його. У Сонні Сінґера було хитре темне обличчя, і він дуже хотів скидатися на Сонячного Ґарднера (і чим швидше, тим краще). Це Сонні Сінґер придумав чарівне прізвисько «плюгавчик». Поза сумнівом, саме йому належала ідея обісцяти їхні ліжка.

Джек виставив уперед правий кулак, і хоча він не розмахувався так, як Гек Баст, а все ж плавно й сильно вдарив просто з ліктя. Його кулак торкнувся носа Сонні. Пролунав гучний хруск. Цієї миті Джек відчув абсолютне задоволення.

— Ось так тобі! — вигукнув він і витягнув ногу з унітаза.

Широченна посмішка з’явилася на обличчі хлопчика, і він щосили спрямував свої думки до Вовка:

«У нас не все так погано, Вовку — ти зламав одному виблядку руку, а я зламав іншому носа».

Сонні заточився назад. Він кричав, кров стікала йому крізь пальці. Джек вийшов із кабінки і стиснув кулаки перед собою, імітуючи Джона Л. Саллівана[198].

— Я казав тобі бути обережнішим зі мною, Сонні. Тепер я навчу тебе казати «алілуя».

— Геку! — волав Сонні. — Енді! Кейсі! Хто-небудь!