Розділ «Рівно північ»

Вона бачила, яким манером стрибнув на дупу Нік, тож знала, що робити, але в останню мить втратила дух і знову спробувала підібрати під себе ноги. В результаті її занесло на край пружної поверхні сковзанки. Браян уже було вирішив, що зараз її викине за край, але Бетані сама побачила небезпеку й зуміла відкотитися назад. Вона гунула вниз схилом, лежачи на правому боці, з рукою за головою, з блузкою, задраною ледь не до потилиці. Потім її вловив Нік і вона зійшла на землю.

— Ох, Боже мій, — видихнула Бетані. — Наче знов у дитинство повернулася.

— З вами все гаразд? — спитав Нік.

— Йо. Гадаю, трішки обмочила трусики, але все гаразд.

Нік їй усміхнувся і знову повернувся до сковзанки.

Алберт винувато подивився на Браяна і простягнув футляр.

— Вам не важко буде це потримати? Я боюся, що, якщо впаду зі сковзанки, скрипка може розбитися. Батьки мене вб’ють. Це «Ґретч»[125].

Браян взяв футляр. Обличчя в нього було спокійним, серйозним, хоча в душі він усміхався.

— Можна, я подивлюся? Колись я теж був грав на такому інструменті, тисячу років тому.

— Звісно, — кивнув Алберт.

Така цікавість справила на хлопчика заспокійливий ефект… на що якраз і сподівався Браян. Він розстебнув три застібки і відчинив футляр. Скрипка всередині дійсно виявилася «Ґретч», та ще й не з останніх серед інструментів цієї престижної марки. Браян подумав, що за ті гроші, які вона коштувала, мабуть, можна було б купити якийсь компактний автомобіль. Він бренькнув на грифі чотири швидкі ноти: «Мій пес мав бліх»[126]. Вони продзвеніли ніжно і красиво. Браян зачинив і замкнув футляр.

— Зі мною вона буде в безпеці. Обіцяю.

— Дякую.

Алберт став у дверях, набрав повні груди повітря, а потім його випустив.

— Джеронімо[127], — вигукнув він слабеньким голоском і плигнув. Руки про цьому він сховав собі під пахви: берегти пальці в будь-якій ситуації, де можливе фізичне ушкодження… це так в’їлося в нього, що стало майже рефлекторним. Упавши дупою на сковзанку, він акуратно з’їхав донизу.

— Добре виконано! — похвалив Нік.

— Нічого особливого, — процідив Козир Кавснер, відступив убік і ледве не зашпортався у власних ногах

— Алберте! — гукнув Браян. — Ловіть!

Він нахилився, поклав футляр зі скрипкою посередині полотна сковзанки і відпустив. Алберт легко впіймав інструмент за п’ять футів від підніжжя і відійшов.

Дженкінс, стрибаючи, заплющив очі й поїхав на землю перекосом, на одній худій сідниці. Нік спритно переступив до лівого боку сковзанки і впіймав письменника, якраз коли той вже вивалювався, вберігши його від неприємного падіння на бетон.