Розділ «V»

Ми підводимось. Товстун сопе:

— Де Тьяден?

Звісно, ніхто цього не знає. Гіммельштос дивиться на нас, очі в нього люто виблискують.

— Ви напевне знаєте. Тільки не хочете сказати. Де він?

Фельдфебель нишпорить очима навкруги: Тьядена ніде не видно. Тоді він вирішує діяти інакше:

— Щоб за десять хвилин Тьяден з'явився до канцелярії.

I рушає назад, а Гіммельштос суне за ним.

— У мене передчуття, що наступного разу, коли ми будемо ставити загорожі, я ненароком упущу скрутень колючого дроту просто Гіммельштосові на ноги, — каже Кроп.

— Ми ще не раз потішимося з нього, — сміється Мюллер.

Ми пишаємося тим, що дали відсіч цьому жалюгідному листоноші.

Я йду в барак і попереджаю Тьядена — нехай десь щезне.

Потім ми переходимо на інше місце і знову сідаємо грати в карти. Адже ми тільки й уміємо, що грати в карти, лаятись та воювати. Небагато для двадцяти років — і забагато для двадцяти років.

За півгодини Гіммельштос знов опиняється біля нас. Ніхто не звертає на нього уваги. Він питає, де Тьяден. Ми знизуємо плечима.

— Але ж ви мали його розшукати, — наполягає він.

— Хто це — ви? — дивується Кроп.

— Ну, ви всі.

— Я просив би вас звертатися до нас увічливо, — вимовляє Кроп таким тоном, наче він полковник.

У Гіммельштоса очі на лоба лізуть:

— А хто звертається до нас неввічливо?

— Ви!