Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

— Стривай-но! Ти, імовірно, знаєш, що Ротстайн дуже рідко давав автографи?

— Так, — кивнув Піт. — Він називав це «спотворенням досконалої книги».

— Саме так, у цьому він був схожий на Реймонда Чандлера. А чи відомо тобі, що підписані автором книги цінуються більше, якщо автор написав лише своє ім’я, без посвяти?

— Так, на «Гарних книгах» про це написано.

— Підписане перше видання Ротстайна, імовірно, чогось коштує. — Містер Рікер замислився. — Хоча, якщо увімкнути мозок, у якому вона стані?

— У гарному, — швидко відповів Піт. — Кілька плям на форзаці й титулі, більше нічого.

— Ти, я бачу, у темі.

— Почитав дещо після того, як дядько показав Ротстайна.

— Ця книга не в тебе, я гадаю?

«У мене є дещо краще, — подумав Піт. — Якби ви тільки знали». Часом він відчував тягар від цього знання, а сьогодні — особливо, через те що доводилося брехати.

Це брехня заради добра, нагадав він собі.

— Ні, але дядько сказав, що подарує її мені, якщо я хочу. Я сказав, що мені треба подумати, бо він не… Ну, знаєте…

— Не має уявлення, яка її реальна вартість?

— Так. Але потім я почав думати…

— Що?

Піт сунув руку в задню кишеню, дістав складений аркуш паперу й простягнув його містеру Рікеру.

— Я пошукав в інтернеті книжкових торговців у нашому місті, які купують і продають перші видання, і знайшов цих трьох. Я знаю, ви теж букініст…

— Який там букініст. Я на свою зарплатню не можу собі дозволити купувати щось серйозне, але в мене є збірка Теодора Рьотке з автографом, який планую передати дітям. «Пробудження». Дивовижні вірші. Є ще Воннеґут, але цей майже нічого не коштує. На відміну від Ротстайна, татусь Курт підписував усе, що заманеться.

— Я лишень подумав, чи знаєте ви когось із них, і, якщо знаєте, скажете, хто кращий. Якби я вирішив узяти в дядька цю книгу й потім… Ну, розумієте, продати її.

Містер Рікер розгорнув аркуш, подивився на нього, після чого знову глянув на Піта. Від цього погляду, уважного й водночас доброзичливого, Піт відчув ніяковість. Можливо, це була таки невдала ідея, і він не так уже й майстерний у письменництві, але відступати пізно, доведеться якось викручуватися.