Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Слухайте, слухайте! — оплесками привітала Сігрид Б’єрнову промову й роззирнулася, немов кидаючи виклик кожному, хто запропонує їй ризикнути її персонажем у битві з ЦК.

— Будь ласка, не сперечайтеся! Насправді мені потрібна допомога лише двох із вас.

— Еріку, як це? — здивувалася Інгеборг.

— Звичайно, боротиметься Гаральд, але є ще один персонаж, що, як ми знаємо, допоможе нам; його звуть Анонім.

— Можеш узяти мене, — зголосився BE. — Я вже знудився чекати на той університет. І кортіло б дізнатися, чого варта моя нова зброя.

— Звісно, ти можеш розраховувати й на мене, — докинула Інгеборг.

— Чудово. Спасибі, — вдячно всміхнувся їй Ерік.

— А що, як ти загинеш? — звернулася Сігрид до брата. — Тоді втратиш усе.

— А якщо ми виграємо, тоді в Центральному Комітеті з’явиться одразу п’ять вакансій, — мовив BE, що вже, здається, не мерз і сповнився енергії. Він вимахував руками, й поли його плаща розійшлися, але він уже не зважав на те. — Уявіть собі, того дня в амфітеатрі збереться увесь світ. То буде найбільший виклик в історії. Б’юся об заклад, що люди будуть на нашому боці. Невже ви не хотіли б подивитись, як зазнає поразки Центральний Комітет?

На цю фантазію BE ніхто не озвався жодним словом, кожен поринув у роздуми.

— Гаразд, Еріку, а хто той Анонім? Теж вигнанець? — поцікавилася Інгеборг.

— Так. Але я повинен сповістити вам ще одну річ, яка ускладнює ситуацію. — Коли всі принишкли, уважно прислухаючись, Ерік повів далі: — Анонім певен, що Центральний Комітет має змогу нападати на гравців і вбивати їх за межами арени. Ми тільки думаємо, ніби «Епік» не дозволяє цього, бо це те, до чого ми звикли. Але вони мають коди, які дають їм змогу створювати персонажів, які можуть убивати — і бути вбитими — за межами арени. — Ерік бачив, що Інгеборг ладна заговорити, але стримав її рукою й розповідав далі: «До першого вигнання Гаральда готували в університеті як убивцю. Тепер він вважає, що це робили для того, щоб його можна було використати проти інших гравців, і що тепер цю роль виконує Рагнок Дужий. Крім того, сказав таке: якщо ми в будь-якій формі кинемо виклик Центральному Комітетові, вони без вагань можуть ліквідувати нас — нас усіх, перше ніж той виклик дійде до амфітеатру.

— Ні, — заперечила Сігрид, — це неможливо.

Б’єрн пошукав якогось стійкого каменя й важко опустився на нього, поринувши у глибокі роздуми.

— Ну-ну. Ти почнеш діяти й поставиш під загрозу життя нас усіх? Навіть тих, хто не хоче кидати їм виклик? — міркував Б’єрн уголос.

— І так, і ні. Ми кинемо їм виклик, але тільки тоді, коли кожен із нас перебуватиме у відносній безпеці.

— Розумію, — мовила Інгеборг. — Ми десь заховаємо своїх персонажів, аж поки все скінчиться.

— Що ж, ми говорили й про це — Гаральд, Фрея, Анонім і я. Якщо заховатися, існує загроза, що вони використають магію, щоб знайти нас. Ні, наша найкраща безпека — це відстань.

— Що ти пропонуєш? — нетерпляче запитав Б’єрн.

— Поплисти нам усім до Касинопії й використати для нашого виклику тамтешній амфітеатр. Ми будемо за два тижні шляху од них, навіть якщо вони сядуть на найшвидші кораблі. Виклик прийде до того, як вони зможуть щось удіяти, щоб зупинити нас.