Розділ без назви (1)

-- Вісімдесят шість, -- поправив він. – До того ж ми вже пройшли частину шляху.

-- Давайте рахувати.

Вони йшли мовчки. Рахували. Ванья була страшно блідою і здавалося, що в неї підгиналися коліна. Вона йшла повільно, але не дивлячись на це, лікарня невблаганно наближалася. Далеко позаду плівся Гансен. Він теж рахував.

-- Сходиться, -- прошепотіла вона, коли вони зупинилися біля воріт.

-- Це неможливо, -- сказав він задумливо. -- До пансіону значно дальше ніж до Бригген. В нас вийшло те саме, але ж в мене довші ноги і я роблю більші кроки.

-- Може це підказка, -- посміхнулася вона. – Ось як виглядає пекло, -- дівчина доторкнулася до воріт.

Раптово її обличчя спотворив жах. На очах виступили сльози. Скужевський легенько підштовхнув їх, відкриваючи одну стулку. Вони зайшли на подвір’я. Загорнена в сіре полотно фігура в кутку ще не встигла вкритися інеєм. Освальд, вішальник… За мить їх наздогнав Гансен. Вони увійшли до будинку через двері з другого боку подвір’я. Тут знаходилася аудиторія, кілька кімнат для персоналу і ще одна лабораторія.

-- Почекайте хвилинку, -- сказав Гансен і вибіг, залишивши їх в кабінеті.

Павел поглянув у вікно. Доктор добіг до дверей церкви при лікарні і, впавши на коліна, почав молитися. Ванья зняла кожушок, він допоміг повісити його на вішак. Сам теж зняв плащ. Повернувся Армауер.

-- Роздягайся, -- наказав він, вказавши на ширму.

За мить вона стояла перед ними в самій білизні і шкарпетках. Дівчина почервоніла і опустила очі.

-- Де? – запитав Гансен.

Вона повернулася, показуючи спину. Спина була вкрита дивними пухирями з ексудатом. Він взяв в руку шпильку і обережно проколов біля одного з них. Дівчина зойкнула.

-- Ще хвилинку, дівчинко, -- попросив він.

Він вколов її ще кілька разів. Кожного разу вона підскакувала. Гансен вийняв з шафки скальпель і, прогрівши його над полум’ям спиртівки, вирізав їй кусочок шкіри. Павел, якого ознайомили з методом приготування розчину, розчинив каплю чорнила у воді.

-- Можеш одягатися, -- сказав Гансен.

Він препарував фрагмент шкіри і поклав його під об’єктив мікроскопа. Дивився довго і уважно. Тим часом його колега підготував наступний. Вони змінили препарат і уважно вдивлялися в блакитну тканину. Вона була чистою, жодних слідів схожих на плашки бацил.

-- Ти здорова, -- сказав Армауер. – Такі язви дійсно дуже схожі на проказу, але з’являються при харчуванні хлібом з брудної муки. Якщо вона містить багато спориння, від неї може ось так зіпсуватися шкіра.

-- В мене це вискочило недавно, -- промовила дівчина. – Десь протягом минулого тижня.

-- Коли ти повернешся в своє село, через кілька тижнів вони зникнуть.