Розділ «Пролог»

— Передвоєнний Львів був столицею європейської математики! — вигукнув професор, а тоді раптово заспокоївся й продовжив майже пошепки, але то був сценічний шепіт, який привернув увагу Осланда, оператора й глядачів не менше, ніж крик. — Розумію, що скажу зараз дещо дуже незвичайне, але я все-таки це зроблю... Якби я не народився у Львові, то не опинився б тут і не здобув би цієї премії, яку порівнюють з Нобелівською для математиків. Не роки навчання у Вроцлаві серед руїн, не чіткі докази в галузі теорії чисел, які я здійснював уже як науковець у вроцлавському гуртожитку, у задусі, оточений тарганами, що вилазили з раковини, навіть не стерильні роки в Норвегії зробили мене математиком. Я став ним завдяки своєму львівському походженню. Ось чому я так бурхливо відреагував, коли ви сказали, наче я родом із Вроцлава...

«Погано, — подумав Осланд, — цей тип стає лагідним, майже вибачається. Втрачає свою агресивну подобу. Треба його трохи розсердити, щоб зберегти наші ролі: культурний журналіст проти роз’юшеного пихатого чванька».

— Наскільки мені відомо, — він скористався паузою, що її зробив професор, — джерелом генів є батьки, а не місце народження.

— Genius loci[2], звісно, ніяк не пов’язаний з генетикою, — смиренно відказав математик, — хіба що етимологічно. Проте залишається якимсь чином закодованим у кожній мозковій клітині, створюючи незбагненні досі ланцюги інформації.

— Важко це уявити, — Осланд негайно оминув цю тему, — що дух місця є математичним, і що львів’яни жили математикою, яка проникла, якщо можна так висловитися, у їхню кров...

— Ба! — урвав його професор. — Люди жили математикою й помирали за неї. То була справа життя й смерті. Вона могла оживити й завдати смертельного удару. Немов той вірус, котрий убиває, але іншим разом стає вакциною...

— Якщо шановні глядачі бажають довідатися більше про смертоносну львівську математику, — цього разу Осланд утрутився, бо на величезному студійному годиннику побачив, що час на розмову вичерпано, — то запрошую вас переглянути напрочуд цікавий документальний фільм, який називається «Числа Харона».

Згасли рефлектори камер. У студії запанувала тиша. Один з операторів камери показав Осландові піднятого великого пальця. Решта вітали його з перемогою. Сверре заплющив очі й відразу забув про місто, якому вирвали польське серце, про математику й складну долю Східної Європи, котру сприймав як величезний слов’янський конгломерат під протекторатом Росії. Коли до студії зайшов шеф, щоби привітати його й обдарувати слинявим поцілунком Юди, Осланд подумки був на південних островах, оточений темношкірими рабинями.