Розділ «Борва мечів»

— Котер Пайк і пан Денис не надто шанують один одного, — уперто торочив Грен. — Завше сваряться про все на світі!

— Бо різняться думками про те, що на користь Варті. Але обидва бажають їй добра, — мовив Сем. — Якби ж ми їм пояснили…

— Ми?! — перепитав Пип. — Відколи це вже не «хтось», а «ми»? Ти не забув, що я — мартоплясова мавпа? А Грен, він… ну, Грен.

Він посміхнувся до Сема і поворушив вухами.

— А ось ти в нас… ти княжий син, шафар маестра…

— І Сем Смертяний, — закінчив Грен. — Це ж ти убив Іншого!

— Та його драконоскло вбило! — вже всоте пояснив Сем.

— Княжий син і маестрів шафар Сем Смертяний, — повторив, смакуючи, Пип. — Якби ж ти пішов і побалакав…

— Я б пішов і побалакав, — пробурчав Сем похмуро, ніби Скорботний Ед. — Якби не боявся їх аж до дрижаків.

Джон XI

Джон повільно кружляв навколо Шовкуна з мечем у руці, змушуючи крутитися і суперника.

— Здійми щита, — мовив він.

— Він заважкий! — поскаржився юний староградець.

— Якби не був важкий, то не спиняв би мечі, — відповів Джон. — Підіймай, не лінькуй.

І ступив крок уперед, завдаючи удару. Шовкун підсмикнув щита догори саме вчасно, щоб упіймати лезо на край, і у відповідь загилив власним клинком Джонові по ребрах.

— Годяще! — мовив Джон, відчувши силу удару на власному щиті. — Добре влучив! Але ти маєш вкладатися в удар. Доклади до меча ваги тіла, і завдаси більшої шкоди, ніж самою лише рукою. Спробуймо ще. Нападай на мене, тисни! Але щита тримай високо, бо як вдарю в довбешку, то аж задзвенить…

Раптом Шовкун ступив крок назад і підняв забороло.

— Джоне, — вимовив він занепокоєно.

Коли Джон обернувся, то побачив її просто ззаду, в оточенні півдесятку королевиних людей. «Не диво, що у дворі ущухли всі розмови.» Він уже бачив Мелісандру при ніч-ватрі або тут чи там у замку, але ніколи ще так близько. «Вона дуже вродлива» — майнула в нього думка… та її червоні очі навівали і якусь глуху тривогу.

— Вітаю ясну пані.