Розділ «Борва мечів»

«Роберт!» — подумав Джон і на одну божевільну мить згадав бідного Овейна. Та коли залунали сурми, і лицарі ринули вперед, за бойовий клич їм правило інше ім’я:

— Станіс! Станіс! СТАНІС!

Джон відвернувся від лицарів і пішов до намету.

Ар’я XIII

Ззовні корчми на попсованій дощами та вітрами шибениці крутилися і торохтіли жіночі кістки.

«Я знаю цю корчму.» Але тоді, коли вона тут ночувала разом із сестрою Сансою під невсипущим оком септи Мордани, шибениця перед дверима ще не стояла.

— Не треба туди йти, — раптом вирішила Ар’я, — там можуть бути привиди.

— Ти хоч знаєш, як довго я вже вина не пив? — Сандор стрибком злетів з коня. — І незле було б дізнатися, хто зараз на рубіновому броді. Якщо хочеш — лишайся при конях, мені на те сракою сісти.

— Що як вас упізнають? — Останнім часом Сандор не давав собі клопоту ховати обличчя від подорожніх, наче проказував: «витріщайтеся, впізнавайте — мені байдуже». — А як упізнають, то ще й у полон схочуть взяти!

— Хай спробують.

Він послабив меча у піхвах і штовхнув двері.

Ар’я ще ніколи не мала кращої нагоди втекти. Поїхати геть верхи на Боягузці, ще й Морока забрати. Вона закусила губу, постояла, тоді відвела коней до стайні й пішла слідом за Сандором.

«Вони його знають.» Про це їй сказала тиша. Але не те було найгірше, а те, що вона знала їх. Не кощавого корчмаря, не жінок, не селян коло вогню. А інших — вояків. Цих вояків вона знала аж надто добре.

— Пана брата шукаєш, Сандоре? — Долоня Полівера полізла була під сукню дівчини, що сиділа в нього на колінах, та хутко повернулася.

— Шукаю кухоль вина. Гей, корчмарю! Глек червоного!

Клеган жбурнув на підлогу жменю мідяків.

— Не хочу собі клопоту, пане лицарю, — запобігливо проказав корчмар.

— Не клич мене лицарем — то й не матимеш. — Вуста його смикнулися. — Ти що, йолопе, геть глухий? Я питав вина!

Коли корчмар побіг по вино, Сандор гарикнув йому вслід:

— І два кухлі! Дівчисько теж пити хоче!