Розділ «Борва мечів»

— Пане Хайме?!

— Приємно, коли тебе пам’ятають. Ану приберіть оцих зухів з дороги.

Чимало місяців минуло відтоді, як його накази кидалися виконувати так хутко — Хайме вже й забув, яка то втіха. У зовнішньому дворищі знайшлося ще двоє Королегвардійців — і обидва ще не носили біле корзно, коли Хайме востаннє був тут на службі. «Впізнаю Серсею: поставити мене Регіментарем Королегвардії, та навіть не питати, кого я хочу в ній бачити.»

— Ти диви! Поки я мандрував, мені двох нових братиків нагуляли! — сказав Хайме, злізаючи з сідла.

— Так, пане, ця честь дісталася нам. Тепер ми у Королегвардії. — Лицар Квітів сяяв такою чистотою та досконалістю в білій лусці та шовку, що Хайме відчув себе брудним і спаплюженим дорогою.

Хайме обернувся до Мерина Транта.

— Бачу, пане брате, ви не надто дбали навчити наших нових братчиків їхнього обов’язку.

— Якого обов’язку? — запитав Мерин Трант обережно.

— Не дозволяти королям помирати. Відколи я поїхав з міста, ви вже скількох проґавили? Двох, чи не так?

Пан Балон побачив пенька руки, вирячив очі та вимовив:

— Ваша рука…

Хайме змусив себе до усмішки.

— Тепер б’юся лівицею. Так навіть цікавіше — більше гідних суперників. Де мені шукати пана батька?

— Вони в їхній світлиці. Вечеряють з князем Тирелом та великим князем Оберином.

«Мейс Тирел і Червоний Гаспид разом зламують хліб? Дивні речі тут кояться.»

— А чи королева теж із ними?

— Ні, ласкавий пане, — відповів пан Балон. — Їхню милість ви знайдете у септі, в молитві за королем Джофрі…

— Ти!

Хайме побачив, що всі північани вже злізли з коней, і Лорас Тирел нарешті помітив Брієнну.

— Пане Лорасе.