Розділ «Борва мечів»

— Білування Теона не поверне мені братів, — мовив Робб. — Я хочу його голову, а не шкіру.

— Він єдиний живий син Балона Грейджоя, — м’яко нагадав князь Болтон, наче вони без нього забули. — А тепер ще й законний король Залізних островів. Полонений король — дуже цінний заручник.

— Заручник?! — аж визвірилася Кетлін. «Адже заручника можна виміняти!» — Сподіваюся, князю Болтоне, ви не хочете сказати, що ми звільнимо людину, яка вбила моїх синів?

— Той, хто зрештою сяде на Морекамінний Престол, неодмінно захоче смерті Теона Грейджоя, — зауважив Болтон. — Навіть у кайданах його право на корону вище за право будь-якого з його дядьків. Я б порадив тримати його в себе живим, а від залізняків за його страту вимагати поступок.

Робб неохоче поміркував про сказане князем, але зрештою кивнув.

— Гаразд. Нехай буде так. Тримайте його в себе у Жахокромі живим, доки ми не відіб’ємо у ворога північ.

Дещо згадавши, Кетлін обернулася до Руза Болтона і запитала:

— Що там пан Вендел щойно казав про ланістерівців на Тризубі?

— Так, вони вже тут. І за те я мушу винуватити себе — надто довго я зволікав, не виходячи з Гаренголу. Аеніс Фрей пішов звідти за кілька днів до мене і перетнув Тризуб при рубіновому броді, хай не без клопоту. Та коли ми підійшли до річки, вона вже розбурхалася. Мені не лишилося вибору, крім переправляти людей човнами, яких ми мали не досить. Дві третини моєї потуги були вже на північному березі, коли ланістерівці вдарили на тих, які ще чекали переїзду. Там були головне люди Нореїв, Клясків та Бурляїв, а ззаду їх сторожив пан Виліс Мандерлі з лицарями Білої Гавані. Я ж опинився від них на протилежному березі Тризубу і ніяк допомогти не міг. Пан Виліс зібрав та якось вишикував людей до бою, але Грегор Клеган вдарив важкою кіннотою і загнав їх у річку. Потонуло не менше, ніж загинуло від меча, ще більше втекло, а решту полонили.

«Де Грегор Клеган — там завжди злі вісті» — подумала Кетлін. Невже Роббові доведеться знову рушати на південь, аби дати йому ради? Чи Гора вже сам іде сюди?

— То Клеган перетнув річку, абощо?

— Ні, — тихо, але твердо відповів Болтон. — Я лишив при броді шість сотень людей. Списників з бурчаків, з гір та з-понад Білого Ножа, сотню роголісівських лучників, скількись компанійців та заплотних лицарів, а на додачу міцний загін вояцтва Дужаків та Кервинів. На їхньому чолі я поставив Ронела Дужака і пана Кайла Кондона. Ви, напевне, знаєте, ласкава пані, що пан Кайл був вірною правицею покійного князя Кервина. Леви плавають не краще за вовків — поки річка стоїть високо, пан Грегор її не перейде.

— Коли ми рушимо загатою, нам лишень Гори бракуватиме за спиною, — мовив Робб. — Ви добре вчинили, пане князю. Без вас і ваших людей мені годі й думати впоратися з усіма ворогами.

— Ваша милість дуже добрі. Та я зазнав тяжких втрат на Зеленозубі, а Гловер і Толгарт — іще тяжчих при Сутіндолі.

— При Сутіндолі! — Робб виплюнув назву міста, наче лайку. — Робет Гловер відповість за ту поразку, щойно я його побачу. Маєте моє слово!

— То була дурість, — визнав князь Болтон, — але ж коли Гловер дізнався про падіння Жбиру-в-Пущі, його охопив страх і розпач. Таке може статися з кожним.

Утім, Сутіндол — то була вже справа минула. Кетлін турбували битви, що лежали попереду.

— Скільки війська ви привели моєму синові? — без манівців запитала вона Руза Болтона.

Його моторошні бляклі очі розглядали її якусь хвилину, потім він відповів:

— Сотень із п’ять кінноти та три тисячі піших, ласкава пані. Головне вояки Жахокрому, але є також трохи з Карголду. Вірність карстарківців тепер сумнівна, і я завважив за доцільне тримати їх ближче до себе. На жаль, оце і вся моя потуга, більше нема де взяти.