Розділ «Борва мечів»

— Оцього не треба, — попередив Клеган, а кінь хвицьнув копитом. Човняр відстрибнув, послизнувся на вологих дошках, гепнувся на дупу і залаявся.

Старий поромник з кривою спиною вже не посміхався.

— Перевіз, то й перевіз, — мовив він кисло. — Як маєте золото, перевеземо. За вас золотий, за коня — ще один, і за хлопчину — третій.

— Три дракони?! — гавкнув злим сміхом Клеган. — Та за три дракони я твою посудину купити можу!

— Того року, може, й купили б. А в цю повінь мушу ставити до жердин та весел усіх людей, аби не вилетіти на сто верст у море. Воля ваша: або давайте три дракони, або вчіть свого пекельного звіра бігати водою.

— Чесний грабіжник мені до смаку. Нехай, три дракони… коли висадиш нас на північному березі.

— Три дракони зараз, бо нікуди не поїдемо.

Чолов’яга простягнув уперед міцну мозолясту долоню.

Клеган брязнув мечем, послабляючи його у піхвах.

— А тепер обирай ти: або золото на північному березі, або залізо на південному.

Поромник зиркнув угору, в обличчя Хортові. Ар’я могла заприсягтися, що побачене йому не сподобалося. За перевізником стояло ще з тузінь людей — кремезних чоловіків з веслами і жердинами твердого дерева, та жоден не поспішав на допомогу. Разом вони б подолали Сандора Клегана числом, але втратили б трьох або чотирьох своїх, ще не збивши його додолу.

— Відки мені знати, що ви не надурите? — за мить запитав зігнутий.

«Надурить!» — хотіла заволати Ар’я, та вкусила губу.

— Присягаюся лицарською честю, — без тіні посмішки мовив Хорт.

«Він навіть не лицар!» Проте цього вона теж не сказала.

— Годиться. — Поромник сплюнув. — То поїхали. Будете на тому березі ще завидна. Сплутайте коневі ноги — не хочу, аби він тут гасав, якщо злякається посеред річки. У бесіді є жарівниця, коли захочете з синком погрітися.

— Та не синок я йому! — сердито заверещала Ар’я.

«Дарма, що вважають за хлопчика — то тепер ще й за Клеганового вилупка!» Вона так розлютилася, що трохи не ляпнула, ким є насправді — та Сандор вчасно ухопив її ззаду за комір і підняв одноруч над чардаком.

— Скільки тобі казати не розтуляти рота, га? Грець би тебе ухопив! — Він струснув її так, що аж зуби заторохтіли, потім зронив на дошки. — Біжи всередину і сушися коло вогню, як хазяїн сказав!

Ар’я зробила, як було сказано. Залізна жарівниця мерехтіла червоним, наповнювала закуток сухим задушливим теплом. Було приємно стояти коло неї, зігрівати руки, сушитися від води. Та щойно Ар’я відчула, що під ногами рухається підлога, як хутко вислизнула назовні крізь передні двері.