Розділ «ТЕХАНУ»

Туахо, ось як його звали! Кістяний дельфінчик, кістяна тваринка, кістяна дитинка...

— Мої вітання Архімагові! — чоловік вклонився Гедові, Гед — йому.

— І шановній Тенар Атуанській! — їй він вклонився нижче, ніж Гедові, і Тенар опустилася перед ним навколішки просто на дорогу. Вона схилялася і схилялася, аж поки не торкнулася вустами дорожньої пилюки.

— А тепер повзи, — наказав Туахо.

Тенар підповзла до нього.

— Стій! — наказав він, і вона зупинилась.

— Ти можеш говорити? — запитав Туахо.

Тенар мовчала. Жодне слово не корилося її вустам.

— Так, — звично відповів за неї Гед.

— Де чудовисько?

— Не знаю.

— Я гадав, що відьма приведе з собою подругу. А натомість привела тебе, вельможний Архімаже Яструбе. Яка приємна несподіванка! Єдине, чим я можу прислужитися відьмам і чудовиськам, — це очищати світ від них. Але з тобою, колишнім чоловіком, я можу й поговорити. Ти принаймні дохідливо розмовляєш. І усвідомлюєш, що таке покара. Невже ти гадав, що посадивши на трон свого Короля та навіки знищивши мого повелителя — нашого повелителя, — ти будеш у цілковитій безпеці? Руйнуючи останню надію на вічне життя, ти, мабуть, думав, що чиниш свідомо.

— Ні, — заперечив Гед.

Тенар не бачила чоловіків. Вона бачила тільки бруд перед собою і відчувала присмак пилюки у роті. І чула Гедів голос. А голос той сказав:

— Життя народжується у смерті.

— Лепечи, лепечи, співай свою пісеньку, наставнику з Роуку, учителю! Яка прикрість: великий Архімаг виростає до козопаса, забувши і магію, й усі слова, в яких криється сила! Архімагу, ти можеш прочитати заклинання? Просте малесеньке заклинання, здатне створити бодай крихітну ману? Ні? Жодного слова? Мій повелитель переміг тебе. Тепер ти це розумієш? Ти його не здолав. Його сила живе! Я міг би залишити тебе живим на якусь часину, щоби ти побачив ту силу — мою силу. Ти би побачив старого, якому я не даю померти. І якби мені знадобилося, я міг би скористатися для цього і твоїм життям, і побачити, як твій Король-вискочка сам себе пошиє в дурні, разом зі своїми манірними вельможами та дурнуватими мудрецями, шукаючи жінки! Жінки, яка керуватиме вами! А закон — він тут, і сила тут — тут, у цьому домі. Весь цей рік я збирав до себе всіх, усіх, хто володіє істинною силою. Декого вихопив із самого Роуку, з-під самісінького носа шкільних учителів. І з Хавнору, з-під носа так званого нащадка Мореда, який так прагне, щоби ним керувала жінка. Нашого короля, який настільки посміливішав, що носить, не криючись, справжнє ім'я. Архімагу, тобі відоме моє Ім'я? Ти не пригадуєш, ким я був чотири роки тому, коли ти був ще великим Майстром із Майстрів, а я — нікчемним роукським школярем?

— Тебе звали Ясенцем, — відповів смиренний голос.

— Назви моє Істинне ім'я!

— Я не знаю твого Істинного імені.

— Що? Ти не знаєш мого Істинного імені? Невже ти не можеш дізнатися його? Хіба маги не знають усіх імен?