Розділ «Коло замикається»

«Хто я?»

Він не знав.

«Де я?»

А яка різниця?

Він пішов — пошкандибав — до краю джунглів. У голові в нього паморочилося від голоду. Звук припливу гудів у його голові, як шалене биття крові. Голова була геть порожня, немов у новонародженого.

Він уже був на півшляху до зеленої хащі, коли звідти вийшло троє людей. Потім їх стало четверо. Потім — півдюжини.

То був смаглявий, гладкошкірий народ.

Вони довго дивилися на нього.

Він — на них.

Почало приходити розуміння.

Шість людей перетворилися на вісім. Вісім — на дванадцять. Усі були зі списами. Почали їх загрозливо підіймати. Чоловік зі щетиною на лиці дивився на них. Були на ньому джинси та обшарпані ковбойські чобітки — і більш нічого. Верхня частина його тіла була біла, немов живіт коропа, і жахливо охляла.

Списи здійнялися вгору. Тут один із темношкірих людей — вождь — вичавив із себе одне слово, потім знову, і це слово звучало приблизно так: «Юн-на!»

Еге, потихеньку все приходить.

Атож.

Наприклад, його ім’я.

Він усміхнувся.

Усмішка ця була — неначе червоне сонце проглянуло крізь чорну хмару. Він показав білосніжні зуби й дивовижні палючі очі. Він розвернув до них свої долоні без ліній в універсальному жесті миру.

Перед силою цієї усмішки вони не встояли. Списи попадали додолу; один із них увіткнувся в пісок під кутом і так і лишився, гойдаючись.

— Do you speak English?