Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Сер?

— О, я не образився. Але коли вони починають прирівнювати лікарську справу до народних танців або до сучасного флай-фішингу, я відчуваю, що ще не готовий пишатися цим титулом. Я не хочу пити розбавлений віскі — і я не пишатимуся розбавленими науковими ступенями. Називай мене Джубалом.

— О... Але ступені в медицині не були... розбавлені, як ви це називаєте.

— Ні. Але зараз — епоха, в якій вони означають уже дещо інше. Тож я не хочу підміняти ступінь доктора з посадою наглядача дитячого майданчика. Не звертай уваги. Дівчинко, просто скажи, чому ти так переживаєш за цього пацієнта?

— Що? Я казала вам, Докт... Джубале.

— Ви розповіли мені, що сталося, але не сказали, чому це сталося. Джилл, я бачу, як ви дивитесь на нього і говорите з ним. Вам не здається, що ви закохались у цього хлопця?

Джилл була налякана. Вона глянула на Дорказ: та, здавалось, не чула розмови.

— Боже, це абсурдно!

— Я не бачу в цьому нічого абсурдного. Ви дівчинка, він хлопчик — це звичайне миле поєднання.

— Але... Ні, Джубале, зовсім ні. Я... Що ж, я думала, що його утримували як в'язня, і думала... Чи Бен думав, що йому може загрожувати небезпека. Я хотіла відстояти його права.

— Гм... Люба моя, я завжди з підозрою ставився до безстороннього інтересу. Здається, з гормонами у тебе все в порядку, тому це сталось або завдяки Бену, або через цього бідолаху з Марса, або завдяки їм обом. Краще зізнатись собі у власних мотивах та проаналізувати їх. Тоді ти зможеш краще зрозуміти, куди прямуєш. А зараз скажи, чого ти хочеш від мене?

На таке неочікуване запитання Джилл відповісти не змогла. Чого вона хотіла? Чого очікувала? З того моменту, як перетнула свій Рубікон, вона не думала ні про що, окрім втечі і того, як дістатися будинку Гаршоу. У неї не було планів.

— Я не знаю.

— Не думаю. Ти розказала мені достатньо, щоб я зрозумів, що ти самовільно пішла з лікарні. Тож припустімо, що ти, напевно, захочеш зберегти ліцензію. Тому, поки ти спала, я дозволив собі відправити повідомлення твоїй старшій медсестрі з Монреаля. Ти попросила про термінову двотижневу відпустку через раптову хворобу родички. Добре? Ти зможеш дізнатися деталі пізніше.

Джилл відчула раптову хвилю полегшення. Через свій характер вона поховала всі переживання щодо власного благополуччя тієї миті, коли прийняла рішення; тим не менше десь глибоко всередині вона відчувала якийсь тягар — через те, як вчинила зі своєю бездоганною професійною репутацією.

— О, Джубале, дякую! — сказала вона, а потім додала: — Не думаю, що зможу зараз когось доглядати: сьогодні в мене вихідний.

— Добре. Тоді ти в укритті. Чим бажаєш зайнятися?

— У мене не було часу подумати... Гадаю, потрібно зв'язатися з банком, щоб отримати трохи грошей... — Вона замовкла, намагаючись згадати свій баланс. Він ніколи не був великим, і вона інколи забувала цифри...

Джубал відволік її:

— Якщо ти вийдеш на зв'язок з банком, то негайно отримаєш копів на порозі. Чи не краще залишитись тут, поки вся ця історія трохи стихне?