Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Добре, добре.

Теннер огризнувся:

— Містере Берквіст, ви зайшли надто далеко! Мій пацієнт буде засмучений впродовж усього дня.

— Добре, лікарю. Бене, перейдімо до справи. Цього точно вистачить.

— Хм... ще лише одне запитання. — Кекстон напружено думав, намагаючись зрозуміти, що можна з цього отримати. Очевидно, Джилл помилилася (але раніше вона не помилялась!), або вчора ввечері їй просто здалося. Та щось не вписувалось у загальну картину. Він не міг сказати, що саме.

— Ще одне запитання, — процідив Берквіст.

— Дякую. Хм... Майку, вчора ввечері, містер Дуглас ставив тобі кілька запитань. — Пацієнт дивився на нього, але нічого не говорив. — Погляньмо, він запитав тебе, що ти думаєш про земних дівчат, чи не так?

На обличчі пацієнта з'явилась посмішка:

— Оце так!

— Так. Майку... коли і де ти бачив цих дівчат?

Посмішка зникла. Пацієнт подивився на Теннера, потім застиг, очі закотилися, і він скрутився у позу ембріона: коліна підібгав угору, голову нахилив, а руки схрестив на грудях.

Теннер вигукнув:

— Заберіть їх звідси!

Він швидко підійшов до ліжка і доторкнувся до пацієнтового зап'ястка.

Берквіст гнівно вигукнув:

— Досить! Кекстоне, ти вийдеш сам? Чи покликати охорону, щоб вони викинули тебе?

— О, ми самі вийдемо, — погодився Кекстон.

Усі, окрім Теннера, вийшли з кімнати і Берквіст зачинив двері.

— Лише один момент, Ґіле, — наполягав Кекстон, — ви тримаєте його замкненим тут... то де ж він бачив тих дівчат?

— Що? Не будь смішним. Він бачив багато дівчат. Медсестер... Лаборантів. Ти знаєш.