Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Можливо.

Кекстон зрозумів, що їх відверта поведінка починає його бентежити — навіть у цій надзвичайно невимушеній обстановці. Йому б хотілося, щоб вони або припинили ці ніжності, або дозволили йому піти. Замість цього Майк продовжував притискати Джилл до себе однією рукою, тоді як другою обійняв Бена за талію... І йому довелося визнати, що Джилл радше підтримує його, аніж навпаки. Майк дуже серйозно промовив:

— Бене, така ніч, як минула, що допомагає групі зробити великий стрибок до Восьмого Кола, надзвичайно збуджує мене. Дозволь розповісти тобі дещо з уроків для Шостого. Ми, люди, маємо те, про що мій колишній народ навіть не мріє. Вони цього не вміють. Мені відома цінність цього явища, надзвичайно коштовного для мене, — тому, що я знаю, як воно — цього не мати. Це благословення — бути жінкою чи чоловіком. Чоловік та Жінка, яких створив Він — найбільший скарб, який Ми-Ті-Хто-Є-Бог, винайшли. Правильно, Джилл?

— Надзвичайно правильно, Майку, — і Бену тепер відома Істина. Проте заспівай ще й пісню про Доун, любий.

— Добре.

Ардент — наша прекрасна Доун.

Бен ґрокнув з перших хвилин —

Вона купує нові сукні щоранку,

Проте ніколи не купує штанів.

Джилл захихотіла й вигнулася.

— Ти озвучував це їй?

— Так, — і отримав велике схвалення Бронкса, а ще поцілунок для Бена. Скажи, на кухні хтось сьогодні був? Я щойно згадав, що не їв вже кілька днів. Чи, можливо, років; не пам'ятаю точно.

— Думаю, Рут, — промовив Бен, розплутуючи обійми та підводячись. — Я гляну.

— Це може зробити Дюк. Агов, Дюку! Глянь, чи можна знайти когось, хто б міг під живити мене порцією пшеничних млинців зростом з тебе — і галоном кленового сиропу.

— Добре, Майку, — відгукнувся Дюк.

Бен Кекстон не наважився виконати доручення, бо його про це не просили. Тож він вигадав виправдання й озирнувся.

—  Джубале, — переконливо сказав Кекстон. — Я б узагалі тобі про це не розповідав би — якби це не було потрібно для того, щоб пояснити, що я відчуваю і чому хвилююся за них. За всіх. За Дюка, за саму Джилл — та за всіх інших жертв Майка. Але того ранку я вже сам був на півдорозі до того, щоб думати, що це все — нормально; пекельно дивно, але весело. Сам Майк теж зачарував мене — його нова особистість надзвичайно сильна. Він самовпевнений і занадто схожий на суперпродавця; і, головне, дуже переконливий. Але потім він — чи вони обоє — радше змусили мене засоромитись, тож я скористався цією можливістю, щоб встати з дивану.

Коли я озирнувся, то не повірив власним очам. Я ж відвернувся лише на п'ять секунд — а Майк вже зміг позбутися всього одягу! І — Господи, поможи, — вони збиралися це зробити зі мною та трьома чи чотирма іншими, що були тоді в кімнаті, — зовсім як нахабні мавпи в зоопарку!

Джубале, я був до такої міри шокований, що ледь не повернув назад свій сніданок.

Розділ 33