Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Він швидше підпише всі папери і забуде про них.

— Не все так просто. Джилл, ти знаєш про відому справу «Дженерал Етомікс» проти «Ларкін та партнери»?

— Ну, не дуже. Ти маєш на увазі «Рішення Ларкін»? Я вивчала їх у школі, як і всі інші. Але як це стосується Сміта?

— Спробуй згадати. Росіяни відправили на Місяць першу ракету; вона розбилась. Сполучені Штати та Канада об'єдналися, щоб відправити ще одну; вона повернулася, але нікого не залишила на Місяці. Тож коли Сполучені Штати зі Співдружністю Націй зібралися відправити корабель-колонізатор спільно з незначною часткою Федерації, Росія почала розвивати цю ідею самостійно. Але «Дженерал Етомікс» викрали маршрут і відправили одну з власних ракет з острова, який орендували в Еквадорі. Їх люди й досі там; вони гарно влаштувались і самовдоволено посміхались, коли Федерація показала свій корабель... після російського.

Ти знаєш, що сталося далі. «Дженерал Етомікс», швейцарська корпорація, підконтрольна Америці, заявила свої права на Місяць. Федерація не змогла позбутись їх: це було б надто грубо, і, в будь-якому разі, росіяни все одно не заволоділи б ним. Тож Вищий Суд постановив, що юридична особа — не більше ніж юридична фікція, тому вона не може володіти планетою. А справжніми власниками були люди з плоті й крові, які підтримували окупацію, — «Ларкін та партнери». Тож вони визнали їх незалежною нацією та внесли у Федерацію — з певними внутрішніми виплатами для них та значними поступками для «Дженерал Етомікс» та їхньої дочірньої корпорації «Лунар Ентепрайзез». Це задовольняло не всіх, але такий компроміс проковтнули: адже у наші дні Верховний суд Федерації вже не має такої влади. Внаслідок цього з'явились жорсткі правила колонізації планет. Усі вони створені на основі «Рішень Ларкін», — хоча й з доповненнями, щоб уникнути кровопролиття. Також важливо те, що Третя світова почалася не внаслідок конфлікту з приводу космічних подорожей чи чогось подібного. Тож зараз «Рішення Ларкін» однозначно є частиною наших планетарних законів, і Сміт теж підпадає під них.

Джилл струсонула головою.

— Не бачу зв'язку. Марсіани...

— Думай, Джилл. Згідно з нашими законами, Сміт — єдиний представник незалежної раси й одноосібний власник планети Марс.

Розділ 5

Джилл округлила очі.

— Я точно випила забагато мартіні, Бене. Я готова заприсягтися, що ти сказав, що той пацієнт володіє планетою Марс.

— Так і є. Він самостійно підтримував його окупацію протягом необхідного періоду часу. Сміт і є планета Марс — король, президент, єдиний орган влади, як хочеш. Якби капітан «Чемпіона» не залишив по собі колоністів, це були б не Смітові володіння. Але він це зробив — і це продовжило «окупацію», навіть і попри те, що Сміт прилетів на Землю. Але Сміт не повинен поривати з ними: вони не більш ніж іммігранти, аж доки він не надасть їм марсіанського громадянства.

— Фантастика!

— Точно. А ще це законно. Сонечко, тепер ти розумієш, чому так багато людей цікавляться тим, хто такий Сміт і звідки він? І те, чому правління так переймається, щоб зберегти його в таємниці? Те, що вони роблять, навіть не зовсім законно. Сміт водночас є громадянином як Сполучених Штатів, так і, за походженням, Федерації — і це подвійне громадянство без конфлікту. Незаконно утримувати громадян — навіть засуджених злочинців — без будь-якого зв'язку із зовнішнім світом будь-де у Федерації: це ми винесли ще з Третьої світової війни. Але я сумніваюсь, що Сміт знає свої права. До того ж з огляду на всю історію це можна сприйняти як вияв недружності: замкнути монарха, що прилетів з дружнім візитом, — а він є саме монархом, — і не давати йому змоги бачитися з людьми, особливо з пресою. Я маю на увазі себе. Ти й досі не хочеш провести мене туди як електрика на всі руки?

— Що? Тепер я боюся ще більше, ніж раніше. Бене, якби вони спіймали мене сьогодні вранці — як гадаєш, що б зі мною зробили?

— Хм... Нічого грубого. Просто замкнули б у кімнаті з м'якими стінами, з письмовим свідченням, підписаним трьома лікарями, і дозволяли б користуватися поштою лише у високосний рік. Вони б не злилися на тебе. Мені цікаво, що вони збираються робити з ним.

— А що вони можуть зробити?

— Ну, він запросто може померти, скажімо, від кесонної хвороби. Це було б вирішенням проблеми для правління.

— Хочеш сказати, вони його вб'ють?

— Тіпун тобі на язик! Не кажи такого. Не думаю, що вони це зроблять. Перш за все, він — джерело інформації; підсвідомо це розуміє навіть громадськість. Він може бути так само важливим, як і Ньютон, Едісон, Ейнштейн та ще приблизно шестеро таких, разом узятих. Або й ні. Не думаю, що вони посміють зачепити його, доки не знатимуть напевно. Крім цього, він щонайменше — міст: посол, унікальний перекладач між расою людей та єдиною цивілізованою расою, з якою ми зіткнулися. Це точно важливо; але нині неможливо дізнатися, до якої міри. Як у тебе справи з класикою? Колись читала «Війну світів» Герберта Уеллса?