Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Звичайно.

— Ну тоді я не можу його знайти.

Він вивчив налаштування контрольної панелі, потім клацнув вимкнену опцію.

— Джилл, а що б ти робила, якби довелося готувати на відкритому вогні?

— Я б гарно вилаялась. Я була дівчинкою-скаутом, до того ж не найгіршою. А що б ти робив, розумнику?

Бен не відповів, підняв тацю й пішов у вітальню. Джилл пройшла, притримуючи сукню, щоб не зачепити траву. Вони серйозно налаштувалися на мартіні. Навпроти Бена стояв замаскований під акваріум стереовізійний блок. Бен увімкнув його, і гуппі з тетрасами зблідли, звільняючи місце коментатору — добре знаному Августу Ґрівзу.

— ...майже достеменно відомо, — говорило стереозображення, — що Людину з Марса постійно тримають під впливом снодійного, щоб вберегти від викриття цих фактів. Це може надзвичайно сильно збити з пантелику правління, якщо...

Кекстон вимкнув блок.

— Друзяко, — сказав він весело, — ти не знаєш і половини того, що відомо мені. — Він спохмурнів. — Хоча ти можеш мати рацію в тому, що уряд тримає його під снодійним.

— Ні, це не так, — раптом сказала Джилл.

— Що? Що не так, солоденька?

— Людину з Марса не накачують снодійним, — сказавши зопалу більше, ніж хотіла, вона поспіхом додала: — За ним постійно наглядають санітар та лікар, але не було жодних розпоряджень щодо заспокійливих.

— Ти впевнена? Ти ж не одна з його медсестер, правда ж?

— Ні. Там тільки санітари. Гм... більш важливий той факт, що жінкам заборонено до нього заходити і за виконанням цього наказу стежать кілька морських піхотинців.

Кекстон кивнув.

— Я чув про це. Річ у тому, що ти не знаєш, чи дають вони йому ліки, чи ні. Чи не так?

Джилл розглядала свій порожній келих. Її дратувало те, що Бен їй не повірив; але вона розуміла, що повинна перевести тему на себе, щоб повернутися до вже сказаного.

— Бене? Ти ж не здаси мене?

— Здати тебе? Як?

— Я знаю, що вони не дають йому ліків, тому що говорила з ним.