Розділ «Чужинець на чужій землі»

Значно пізніше Джубал був втомлений — і дуже розчарований. Лише його ім'я провело його повз три шари захисту офіційних ляскальників, адже він був достатньо важливим VIP, щоб під час розмови з ним вони ніколи не кидали слухавку. Замість цього його перенаправляли від секретаря до секретаря, перемикали розмову з режиму голос-та-зображення на красивого вихованого молодого чоловіка, який, здавалося, хотів обговорювати питання нескінченно, причому без помітного роздратування, — і не мало значення, що саме говорив Гаршоу: він однак не погоджувався з'єднати його з Ясновельможним містером Дугласом.

Гаршоу знав, що прискорить події, якщо згадає Людину з Марса, — і що точно дуже сильно пришвидшить події, якщо вимагатиме зустрічі з ним. Але він був дуже не впевнений в тім, що ця дія полягатиме саме у спілкуванні один на один із самим Дугласом. Навпаки: він вважав, що будь-яка згадка про Людину з Марса знищить найменший шанс дотягтися до Дугласа. Проте в одному випадку таки викликав агресивну реакцію від підлеглого, хоча й не прагнув цього. З досвіду він знав, що завжди простіше домовитися з головним. Тоді, коли життя Бена Кекстона висіло на волосині, Гаршоу не міг ризикувати, щоб зазнати невдачі через нестачу влади у підлеглих — чи їх надмірну амбітність.

Але ці м'які відмовки випробовували його терпіння. Нарешті він огризнувся:

— Юначе, якщо у вас немає повноважень, то дозвольте мені поговорити з тим, у кого вони є! З'єднайте мене з містером Берквістом!

Посмішка раптом зникла з обличчя підлеглого-маріонетки, і Джубал радісно подумав, що нарешті натрапив на слабке місце. Тож він використав свою перевагу:

— Ну? Не сидіть же без діла! Подзвоніть Ґілу по вашій внутрішній лінії та скажіть, що його чекає Джубал Гаршоу. Передайте, як довго ви змусили мене чекати, — Джубал прокрутив у відмінній пам'яті все, про що доповів Свідок Кавендіш стосовно зникнення Берквіста, плюс звіти з детективного агентства. «Так, — подумав він радісно, — цей щабель щонайменше на три сходинки нижчий за той, на якому був Берквіст, тож трусонімо його трохи... і видеремось ще на кілька сходинок у процесі».

Без жодного виразу на обличчі йому відповіли:

— У нас немає ніякого містера Берквіста.

— Мене не хвилює, де він! Якщо ви не знаєте Ґіла Берквіста особисто, запитайте у свого боса. Містер Ґілберт Берквіст, особистий помічник містера Дугласа. Якби ви працювали у Палаці більше, аніж два тижні, то хоча б бачили містера Берквіста з відстані — тридцять п'ять років, близько шести футів та вісімдесяти фунтів, русяве волосся, трохи рідкувате згори, часто посміхається і має ідеальні зуби. Ви бачили його. Якщо ви не смієте турбувати його особисто, то зваліть це на свого боса. Але досить гризти нігті: зробіть хоч щось. Бо я починаю нервувати.

Молодий чоловік абсолютно спокійно сказав:

— Будь ласка, зачекайте. Я дізнаюся.

— Я точно зачекаю. З'єднайте мене з Ґілом.

Зображення на телефоні змінилося на рухому абстракцію; запис приємного жіночого голосу сказав:

— Будь ласка, зачекайте, поки ваш дзвінок опрацюють. Ця затримка не буде оплачена з вашого рахунку. Будь ласка, відпочивайте, поки...

З'явилася заспокійлива музика, яка перекрила голос; Джубал відкинувся назад і озирнувся. Анна, очікуючи, читала, сидячи за межами кута огляду телефону. З іншого боку був Людина з Марса, який також був відсутній у межах кадру. Він дивився картинки по стерео і щось слухав у навушниках.

Джубал думав, що мусить запам'ятати: тільки-но зникне межова необхідність, потрібно буде повернути ту непристойну базікалку в підвал, де їй якраз і місце.

— Що дивишся, синку? — запитав він, нахилившись та перемкнувши мікрофон на низький рівень.

Майк відповів:

— Я не знаю, Джубале.

Звук підтвердив те, що Джубал і підозрював завдяки своєму швидкому погляду на зображення. Сміт слухав трансляцію каналу фостерітів. Зображений пастор не проповідував, а, здавалося, читав церковні записи: