Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

— Я — Єзавель, жінка царя Ахава, чию кров пси злизали на вулиці. Принеси купіль для хрещення. Я хочу помитися.

— Я — Саломея, донька Ірода, котра попросила голову Іоана Хрестителя собі у подарунок. Принеси сюди піднос для проскури. Нехай вислужусь, — мовила друга.

— Я — Вірсавія. Саме через мене цар Давид впав у гріх. Принеси мені ківш з олією, я хочу змастити волосся, — сказала третя.

— Мене зовуть Даліла, і це я зрадила Самсона. Принеси мені чашу для причастя. Я хочу напитись і причаститись, — мовила четверта.

— Я — Астарта, що спокусила синів Ізраїля в Ханаані. Принеси мені кадило з ладаном, я хочу бути пахучою, — сказала п'ята.

— Мене звуть Тамар. Через мене Авесалом вбив свого брата Амнона. Принеси мені чашу для святої води, нехай заповню її сльозами.

Кожна з них брала з вівтаря річ, про яку говорила і клала мені на руки. Я тільки спостерігав, що з цього буде. Мені було доручено виконувати всі накази гостей.

Їх було семеро.

Сьома була з короною на голові, в дорогій золотистій сукні зі шлейфом, що волочився позаду. Вона йшла останньою. Голос у неї був, наче дзвін.

— Звуть мене Мілітта, я цариця Савська. Я віддала свої скарби царю Соломону, забравши натомість його мудрість. Принеси мені дароносицю.

Останнє мене приголомшило.

Священні посудини, різні атрибути для церемонії, це ще я міг стерпіти, але дароносиця! Реліквія, в котрій знаходиться тіло Спасителя, до якої навіть сам понтифік насмілюється підійти тільки на колінах. Хто насмілиться підійти і здвинути її з місця? Я з надією поглянув на примару.

Вона ж вдарила мене по плечу так, що ноги мої підкосилися і так закричала, що вся церква наповнилась її голосом.

— Чого зволікаєш?

Я зрозумів, що відмовити потойбічним істотам в мене не вийде, тож зняв дароносицю з вівтаря.

— Йди за нами! — наказала цариця Савська, після чого, знову залишившись останньою, пішла за іншими примарами гвинтовими сходами, котрі вели з каплиці кудись угору. Я плентався позаду неї, аж поки ми прийшли до кованих, позолочених металевих дверей. Вони відчинились, і переді мною постала велика зала без вікон з височенною стелею. Її помпезність підкреслювали ліхтарі, що були заховані у численні ніші. Стіни вкривали шовк та золото.

Посеред зали стояв намет, вхід до якого відкрився. Звідти почали виходити різні, відомі на весь світ лицарі, вдягнені як турки, єгиптяни, римляни, перси. Жінки-примари почали називати їх по іменах.

— Вітаю тебе, Агасфере!

— Ваал з тобою, Навуходоносоре!

— Нехай благословить тебе Осіріс, о фараоне!