Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

Весь цей час княгиня трималась від мене якнайдалі. Вона ніколи не дивилася мені у вічі. Навіть коли зверталась до мене, то дивилась на носки моїх чобіт. Коли сідала за стіл, вставала з-за нього — довго молилась. Вона ніколи не зверталась до мене на ім'я, тільки «пане». Та найгіршим з її боку було лащитись до чоловіка в моїй присутності — тягати за вуса чи поплескувати по товстому бородатому обличчі.

Щовечора, перед сном, вона своїми білими руками готувала чоловіку напій за рецептом отця Агапіта, який мав збільшити силу благословіння. У той напій клали різні трави, про чиї чудотворні дії я дізнався особисто і про які розкажу пізніше.

До напою додавалося гаряче вино і кожного разу випивши його, князь говорив: «Ну, скарбе мій, це мене омолодило!» Після цього, наче молодий юнак, він вискакував з крісла, брав княгиню за її біленький зап'ясток і вони йшли до спальні. А я залишався наодинці читати історії про те, що сталося зі святою Женев'євою, коли Аттіла з гунами готувався брати в облогу Париж.

Одного вечора князь з княгинею сиділи перед каміном, а я трохи далі, за читальним столом з великою книгою.

Свята Женев'єва вже вдруге саме рятувала Париж від голодної смерті, коли князь відчув страшенну спрагу і попросив свій вечірній напій, який княгиня для нього приготувала.

Та цього разу, випивши гарячий напій, князь не підскочив з крісла зі словами, яким молодим жеребцем він себе відчуває, а просто опустив руки по обидва боки крісла, його ноги затрусились, наче він сидів за ткацьким станком, голова відкинулась назад, і він голосно захропів.

Княгиня декілька хвилин дивилась на нього з невимовною злістю, тоді різко перевернула ногою читальний стіл разом з книгою. Однак на ці звуки князь не прокинувся.

Я не встиг прийти до тями, як вона вже сиділа в мене на колінах і, обіймаючи за шию, запитала: «То ти повернувся? То ти мене кохаєш?» Та тої ж миті позбавила мене можливості відповісти.

(— Не розумію, — сказав солтис.

— Зате я розумію, — сказав князь. — Не перебивайте його на найцікавішому! Продовжуй свою сповідь. Що було далі?)

Та я ледве зможу описати. Це було наче потойбічний сон. Ніби пекло та рай, янголів та демонів змішали докупи, а мене разом з ними. Я був покараний і благословенний, я став жертвою усього прекрасного та страшного одночасно. І навіть зараз, якщо згадаю ту годину, з мотузкою ката у мене на шиї, перед очима стоять грішники з палаючими свічками за спасіння душі. Якщо спитають мене: що б ти зробив, якби таке трапилось знов? Якби холодна, як лід прекрасна пані в одну мить перетворилась на тигрицю, на палаючу фурію і кинулась в твої обійми; іскристі очі заглядають в саму душу, вона цілує тебе, душить, називає своїм богом, під твоїми ногами перевернутий читальний столик з священною книгою, біля тебе чоловік, що хропе, — що б ти зробив? Я відповів би: те саме, що і тоді.

В мене крутилося в голові. Я добре знав, що кожен поцілунок, який прийму та віддам — це зрада, підлість, святотатство. Цим цілунком я зраджую дім, в якому мене прийняли з любов'ю, хазяїна, який дає мені хліб, незнайомця, чиє ім'я я ношу, жінку, яка сприймає мене за колишнього коханця — і мою прекрасну Мадуш. Я зраджую чоловіка та жінку, Господа і чорта одночасно! І все ж, якщо б мене запитали, що б я зробив, якби вона знов прийшла, то я відповів би, що зробив би те саме, що і тоді. Навіть, якщо за це мені довелось би загинути.

(— Він не кається, — викрикнув солтис. — Adulterium cum stellionatu![28]

— Облиште, ваша милосте! — обірвав його князь. — Адже це не він розпочав. У всьому винна жінка!)

Це був страшний гріх, я знаю, і він дуже давив мені душу. Я ледве міг дочекатися сповіді, аби отримати прощення святого отця.

Прекрасна Персида прошепотіла мені в ту годину:

— Зденку! Якщо ти зміг піти через мене на Святу землю, то чи зможеш піти і в пекло?

Я подумав, що це всього лиш слова, тому відповів: звичайно, зміг би.

— Тоді, — мовила прекрасна Персида, — як можеш поглянути в очі прокляттю за моє кохання, то бійся коли-небудь зізнатись в цьому гріху, половина з якого моя. Не розповідай про нього ані попам, ані святошам, навіть перед іконою про це не говори, бо як скажеш про нього комусь, буде з того велика біда та нещастя.

Так і ходив я з цим гріхом, який тиснув мене. Я почував себе, наче поранений стрілою олень.