Гран ніби ожив, голос його залунав голосніше, ніби зігрітий випарами алкоголю.
– Не знаю. Але річ не в тім, докторе, зовсім не в тім.
Навіть у темряві Ріє здогадався, що його співрозмовник вимахує руками. Здавалося, він готує подумки промову, і вона й справді нараз вихопилася назовні й полилася без упину:
– Бачите, докторе, чого я хочу,- я хочу, щоб того дня, коли мій рукопис попаде до рук видавця, видавець, прочитавши його, підвівся з місця і сказав своїм співробітникам:
«Панове, шапки геть!»
Ця несподівана заява здивувала Ріє. Йому здалося навіть, ніби Гран підніс руку до голови жестом людини, що скидає капелюх, а потім викинув руку вперед. Там, угорі, з новою силою задзвенів чудний посвист.
– Так,- мовив Гран,- я повинен досягти досконалості.
При всій своїй недосвідченості в літературних справах,
Ріє, одначе, подумав, що, мабуть, усе відбувається не так просто і що, скажімо, навряд чи видавничі працівники сидять у своїх кабінетах у капелюхах. Але хто його знає – і Ріє волів промовчати. Він несамохіть прислухався до таємничого гуку чуми. Вони наближалися до Гранового кварталу, а що дорога йшла вгору, на них повіяло свіжим вітерцем, що забрав з собою воднораз усі міські шерехи. Гран усе ще говорив, але Ріє вловлював лише половину його слів. Він зрозумів тільки, що твір, про який мовиться, уже нараховує сотні сторінок і що найважче для автора – це досягти досконалості
– Цілі вечори, цілі тижні над одним якимсь словом… а то й просто над узгодженням.
Тут Гран зупинився і зловив лікаря за ґудзик від плаща. З його майже беззубого рота слова виривалися на превелику силу.
– Зрозумійте мене, докторе. У гіршому випадку не так уже й складно вибирати між «але» та «і». І вже куди важче віддати перевагу «і» чи «потім». Ще більше клопоту з «потім» і «далі». Та чи не найважче знати, де треба ставити «і», а де можна обійтися.
– Так, – мовив Ріє,- розумію.
Він знову рушив далі. Гран, збентежений, наздогнав лікаря.
– Даруйте мені,- пробурмотів він. – Сам не знаю, що сьогодні зі мною діється.
Ріє легенько поплескав його по плечу й сказав, що він хотів би йому допомогти, та й усе, що він розповів, його дуже зацікавило. Гран, здавалося, заспокоївся, і, коли вони підійшли до під'їзду, він, повагавшись, запросив лікаря завітати на хвилинку до нього. Ріє погодився.
Гран посадив гостя в їдальні до столу, заваленого паперами, кожний аркуш був змережаний дрібним, як мачок, письмом, чорнів від рясних правок.
– Так, це ж він і є,- сказав Гран, піймавши запитальний погляд Ріє. – Може, вип'єте чогось? Я маю трохи вина.
Ріє відмовився. Він дивився на аркуші рукопису.
– Та не дивіться так,- попросив Гран. – Це тільки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чума» автора Альбер Камю на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 8. Приємного читання.