— То що в ній таке? — спитав я. — Можеш сказати, що такого є в тій машині?
Арні довго сидів і дивився на Лібертівілль-авеню, не промовивши ні слова, а потім одним рвучким рухом вимкнув радіо, увірвавши політ «Форинера».
— Я точно не знаю, — урешті почав він. — Може, це тому, що вперше, відколи мені виповнилося одинадцять і в мене почали лізти прищі, я побачив щось бридкіше за мене самого. Ти це хочеш від мене почути? Це дозволить тобі вписати мене в охайну маленьку категорію?
— Гей, Арні, ти чого? Це ж я, Денніс, пам’ятаєш мене?
— Я пам’ятаю, — відповів він. — І ми досі друзі, так?
— Звісно. Зранку ще були друзями. Але при чому тут…
— А це значить, що ми не повинні одне одному брехати, принаймні я думаю, що суть у цьому. Тому я маю тобі сказати, може, це й не зовсім порожня балаканина. Я знаю, хто я такий. Я — потвора. Мені важко знаходити собі друзів. Я… чомусь відштовхую людей. Не з власної волі, але в мене просто так виходить. Ти розумієш?
Трохи знехотя я кивнув. Як він і сказав, ми були друзями, а це означало зводити брехню до голого мінімуму.
Арні кивнув у відповідь, констатуючи факт.
— Інші… — мовив він, а потім обережно додав: — От наприклад, ти, Деннісе… Інші не завжди розуміють, що це означає. Коли ти потворний і люди з тебе регочуть, то ти інакше дивишся на світ. Тобі важче зберігати почуття гумору. Важче дихати носом. А іноді навіть важкувато залишатися психічно здоровим.
— Ну, це я розумію. Але…
— Ні, — тихо сказав він. — Не розумієш. Нехай тобі навіть здається, що ти можеш зрозуміти, але ти не можеш. Справді. Але ти мені симпатизуєш, Деннісе…
— Чувак, та я люблю тебе. Ти ж знаєш.
— Може, і так, — погодився він. — І я це дуже ціную. Але якщо й любиш, то тільки тому, що бачиш у мені щось під сподом усіх цих вулканів і мого дурного обличчя…
— Арні, твоє обличчя не дурне, — заперечив я. — Може, трохи гейське, але не дурне.
— Ну тебе в сраку, — усміхнувся він.
— І коняку, на якій ти приїхав, рейнджере.
— Ну, тобто ця машина така сама. У ній є щось під сподом. Щось інше. Краще щось. Я це бачу, от і все.
— Чесно бачиш?
— Так, Деннісе, — тихо сказав він. — Бачу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крістіна» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стівен Кінг Крістіна“ на сторінці 18. Приємного читання.