Ніч ополудні

Малий Леві представив Рубашова як «товариша звідти». І ніяких більше пояснень. Ніхто, крім Леві, не знав ні його прізвища, ні становища в партії. А що Рубашов, схоже, не мав настрою до розмов, присутні його не надто й розпитували. А те, що запитували, стосувалося переважно матеріального стану людей «там»: розмір їхньої зарплатні, земельні проблеми, розвиток промисловості. Все, що вони казали, засвідчувало непогане розуміння технічних деталей. І водночас — цілковиту необізнаність із загальною ситуацією й політичною атмосферою «там». Вони питали про збільшення виробництва кольорових металів з такою самою цікавістю, з якою діти питають про точні розміри ханаанського овоча.

Старий докер, що самотньо стояв оддалік, поки Малий Леві не покликав його до гурту, тиснучи Рубашову руку, сказав:

— Ви дуже схожі на Рубашова.

— Я це чую не вперше, — відповів Рубашов.

— Може, ви коли-небудь зустрічалися з ним? — наполягав портовик. — То виняткова людина!

За північ шинок спорожнів. Залишилися тільки Рубашов і Малий Леві. Шинкар позавішував вікна і позасовував стільці під столи. Поки Рубашов і Леві тихо перемовлялися, він, похилившися на шинквас, куняв.

Власне, вони й не перемовлялися. То радше був монолог. Малий Леві розповідав гостеві свою біографію. Розповідав із власної ініціативи, бо Рубашов ні про що його не просив, передбачаючи ускладнення наступного дня. І справді, ускладнення не забарились: наступного дня майже всім його новим знайомим закортіло оповісти гостеві «звідти» про своє життя.

Леві говорив монотонно, і Рубашов почувався як приречений. Хотів уже було вибачитися й піти геть, але відчув неймовірну втому й лишився.

Як з’ясувалося, Малий Леві не був бельгійцем, хоча говорив французькою мовою, як тутешній, і знав ледь не кожного мешканця цього містечка. Народився він на півдні Німеччини, навчився там столярського ремесла і гри на гітарі, а по неділях виступав із лекціями у клубі революційної молоді, роз’яснюючи теорію Дарвіна. У тривожні місяці перед приходом фюрера до влади, коли партія відчувала потребу у зброї, в його містечку було вчинено зухвалу акцію. Однієї неділі пополудні хтось вивіз автомобілем із поліційної дільниці у центрі міста 50 рушниць, 20 револьверів і два легких кулемети з амуніцією. Авто під’їхало до будинку поліції, з нього вийшли люди, показали ордер з урядовими печатками; супроводило їх два поліцаї. Наступного дня зброю таки вдалося знайти в гаражі, яким завідував член партії, а проте аферу до кінця так і не розкрили. Кількох комуністів, щоправда, заарештували, але Малий Леві тим часом зник із міста, пропав.

Вищі партійні інстанції пообіцяли йому роздобути паспорт та інші документи, але нічого з того не вийшло. Кур’єр, який мав доставити паспорт і гроші на подорож, не прибув у домовлене місце.

— Між іншим, у нас недотримання слова весь час має місце, — сказав Леві філософічно, акцентуючи усе речення.

Рубашов не відповів нічого.

Та, попри всі труднощі, Малий Леві таки добувся до кордону і перейшов його. Хоч і мусив спершу проблукати сім місяців, ховаючись від людського ока, бо ж фотознімок його висів перед кожним поліційним відділком.

Вирушаючи до місця зустрічі із посланцем центру, він мав при собі грошей всього на три дні.

— Раніше я просто не вірив, що люди можуть їсти кору. Читаючи про таке в книжках, я був певен, що це мелодраматичні витівки авторів. А тепер я вже знаю, що найсмачніша кора молодих дерев...

Мовби від згадки про ті голодні дні він підвівся і взяв із шинкваса кілька ковбасок. Рубашову тимчасом згадалися в’язниці, рідка юшка у них, голодні страйки, і він теж почав жувати.

Після тривалих митарств Леві перейшов кордон і опинився у Франції. Не маючи паспорта, він був заарештований п’ятого дня. Поліція наказала йому забиратися чимскоріше в якусь іншу країну і лише при такій умові звільнила його з-під арешту.

— Це все одно ніби мене просили видряпатися на Місяць, — зауважив він.

А проте треба було щось робити. Наладнавши зв’язок із французькими комуністами, він попрохав у них допомоги. Йому сказали, що спершу наведуть про його особу довідки, тобто звернуться до німецьких товаришів, і лише тоді, можливо, допоможуть.

Леві і далі блукав без паспорта. Через кілька днів його знову заарештували. Відбуваючи тримісячне ув’язнення, він товкмачив своєму сусідові по камері, волоцюзі, значення резолюцій останнього партійного з’їзду. В обмін за це волоцюга відкрив йому секрет, як жити з продажу котячих шкур.