Розділ «Том третій»

Кутузов скривився і послав Дохтурову наказ прийняти командування другою армією, а принца, без якого, як він сказав, він не може обійтись у ці важливі хвилини, просив вернутись до нього. Коли привезено було звістку про взяття в полон Мюрата і штабні поздоровляли Кутузова, він усміхнувся.

— Почекайте, панове, — сказав він. — Бій виграно, і в полоненні Мюрата нема нічого незвичайного. Але краще завчасно не радіти. — Проте він послав ад’ютанта проїхати по військах з цією звісткою.

Коли з лівого флангу примчав Щербинін з донесенням, що французи захопили флеші і Семеновське, Кутузов, по звуках поля бою і по обличчю Щербиніна вгадавши, що вісті були недобрі, підвівся, ніби розминаючи ноги, і, взявши під руку Щербиніна, одвів його вбік.

— Поїдь, голубчику, — сказав він до Єрмолова, — подивись, чи не можна чого зробити.

Кутузов був у Горках, у центрі позиції російського війська. Атаку, яку Наполеон спрямував на наш лівий фланг, було кілька разів відбито. У центрі французи не просунулись далі Бородіна. З лівого флангу кавалерія Уварова примусила французів тікати.

О третій годині атаки французів припинилися. На всіх обличчях тих, що приїжджали з поля бою, і тих, що стояли круг нього, Кутузов читав вираз надзвичайної напруженості. Кутузов був задоволений з успіхів дня над усякі сподівання. Але фізичні сили покидали старого. Кілька разів голова його низько опускалась, ніби надаючи, і він куняв. Йому подали обід.

Флігель-ад’ютант Вольцоген, той самий, який, проїжджаючи повз князя Андрія, казав, що війну треба im Raum verlegen[160] і якого так ненавидів Багратіон, під час обіду під’їхав до Кутузова. Вольцоген приїхав від Барклая з донесенням про перебіг справ на лівому фланзі. Розсудливий Барклай де-Толлі, бачачи, як відбігають юрми поранених і як розстроєні задні частини армії, зваживши всі обставини, вирішив, що бій програно, і з цією звісткою прислав до головнокомандуючого свого улюбленця.

Кутузов насилу жував смажену курку і, звузивши повеселілі очі, глянув на Вольцогена.

Вольцоген, недбало розминаючи ноги, з напівпрезирливою усмішкою на губах підійшов до Кутузова, ледве доторкнувшись до козирка рукою.

Вольцоген обходився з ясновельможним з певного афектованою недбалістю, яка мала показати, що він, як високоосвічений військовий, полишає на росіян робити ідола з цієї старої, непотрібної людини, а сам знає, з ким має справу. «Der alte Herr (як називали Кутузова у своєму колі німці) macht sich canz bequem»[161] — подумав Вольцоген і, суворо глянувши на тарілки, що стояли перед Кутузовим, почав доповідати старому панові стан справ на лівому фланзі так, як наказав йому Барклай і як він сам його бачив і зрозумів.

— Усі пункти нашої позиції в руках ворога і відбити нема чим, бо військ нема; вони втікають, і нема змоги зупинити їх, — доповідав він.

Кутузов, переставши жувати, здивовано, наче не розуміючи того, що йому говорили, втупив очі у Вольцогена. Вольцоген, помітивши схвильованість des alten Herrn[162], з усмішкою сказав:

— Я не вважав за своє право приховати від вашої світлості те, що я бачив... Війська цілком розстроєні...

— Ви бачили? Ви бачили?.. — насупившись, закричав Кутузов, швидко встаючи і наступаючи на Вольцогена. — Як ви... як ви смієте!.. — роблячи погрозливі жести тремтячими руками і захлинаючись, закричав він. — Як смієте ви, шановний добродію, говорити це мені. Ви нічого не знаєте. Перекажіть від мене генералові Барклаю, що його відомості неправдиві і що дійсний перебіг бою відомий мені, головнокомандуючому, краще, ніж йому.

Вольцоген хотів відповісти щось, але Кутузов перебив його.

— Ворога відбито на лівому і розбито на правому фланзі. Коли ви погано бачили, шановний добродію, то не дозволяйте собі говорити того, чого ви не знаєте. Звольте їхати до генерала Барклая і переказати йому на завтра мій неодмінний намір атакувати ворога, — суворо сказав Кутузов. Усі мовчали, і чутно було лише важке дихання захеканого старого генерала. — Відбиті скрізь, за що я дякую богу і нашому хороброму війську. Ворога переможено, і завтра поженемо його зі священної землі російської, — сказав Кутузов, хрестячись; і раптом схлипнув, тамуючи сльози. Вольцоген, знизавши плечима і скрививши губи, мовчки відійшов убік, дивуючись з über diese Eingenommenheit des alten Herrn[163].

— Ага, ось він, мій герой, — сказав Кутузов до повного гарного чорноволосого генерала, що в цей час сходив на курган. Це був Раєвський, який пробув цілий день на головному пункті Бородінського поля.

Раєвський доносив, що війська твердо стоять на своїх місцях і що французи не сміють більш атакувати.

Вислухавши його, Кутузов по-французькому сказав:

— Vous ne pensez done pas сотте les autres que nous sommes obligés de nous retirer?