Розділ «Том третій»

— Ви чого сюди потрапили, графе? — спитав він, усміхаючись. — Усе цікавитесь?

— Так, так, — сказав П’єр. Але ад’ютант, повернувши коня, їхав далі.

— Тут ще хвалити бога, — сказав ад’ютант, — а на лівому фланзі у Багратіона страшенна жарня точиться.

— Невже? — спитав П’єр. — Це де саме?

— Та от їдьте зі мною на курган, від нас видно. А в нас на батареї ще стерпно, — сказав ад’ютант. — То як, їдете?

— Так, я з вами, — сказав П’єр, дивлячись круг себе і відшукуючи очима свого берейтора. Тепер тільки вперше П’єр побачив поранених, які брели пішки і яких несли на ношах. На тій самій луці з пахучими покосами сіна, де він проїжджав учора, впоперек покосів, неприродно підігнувши голову без ківера, що валявся тут-таки, нерухомо лежав солдат. — А цього чому не підібрали? — почав був П’єр; але побачивши строге обличчя ад’ютанта, що оглянувся в той самий, бік, він замовк.

П’єр не знайшов свого берейтора і разом з ад’ютантом низом поїхав по видолинку до Кургана Раєвського. П’єрів кінь відставав від ад’ютантового і рівномірно струшував його.

— Ви, графе, видно, не звикли верхи їздити? — спитав ад’ютант.

— Ні, нічого, але чогось він стрибає дуже, — здивовано сказав П’єр.

— Ее!.. та його ж поранено, — сказав ад’ютант, — права передня, вище коліна. Куля, мабуть. Поздоровляю, графе, — сказав він, — le baptême de feu[148].

Проїхавши в диму через шостий корпус, позад висунутої вперед артилерії, яка стріляла, оглушуючи своїми пострілами, вони приїхали до невеликого лісу. В лісі було холоднувато, тихо і пахло осінню. П’єр і ад’ютант позлазили з коней і пішки зійшли на гору.

— Тут генерал? — спитав ад’ютант, підходячи до Кургана.

— Щойно були, поїхали сюди, — показуючи праворуч, відповіли йому.

Ад’ютант оглянувся на П’єра, ніби не знаючи, що йому тепер робити з ним.

— Не турбуйтеся, — сказав П’єр. — Я піду на курган, можна?

— Так, підіть, звідти все видно і не так небезпечно. А я заїду за вами.

П’єр пішов на батарею, а ад’ютант поїхав далі. Більше вони не бачились, і вже значно пізніше П’єр почув, що цьому ад’ютантові того дня відірвало руку.

Курган, на який зійшов П’єр, був тим славнозвісним (потім відомим у росіян під іменем курганної батареї, або батареї Раєвського, а у французів під іменем la grande redoute, la fatale redoute, la redoute du centre)[149] місцем, навколо якого покладено десятки тисяч людей і яке французи вважали за найважливіший пункт позиції.

Редутом цим був курган, на якому з трьох боків було викопано рови. В обкопаному ровами місці стояли і стріляли десять гармат, виставлених у отвори валів.

В лінію з курганом обабіч стояли гармати; вони теж безперестану стріляли. Трохи позаду гармат стояли піхотні війська. Входячи на цей курган, П’єр зовсім не думав, що це, обкопане невеликими ровами місце, на якому стояло і стріляло кілька гармат, було найважливішим місцем бою.