Розділ «Том перший»

Війна і мир. Том 1-2.

— Так, розповідей, — голосно заговорив Ростов, дивлячись то на Бориса, то на Волконського, і очі його зробилися раптом лютими. — Так, розповідей багато, але наші розповіді — розповіді тих, які були в самому вогні ворога, наші розповіді мають вагу, а не розповіді тих штабних молодчиків, які одержують нагороди, нічого не роблячи.

— До яких, ви гадаєте, я належу? — спокійно й особливо приємно усміхаючись, промовив князь Андрій.

Чудне почуття озлоблення і разом з тим пошани до спокою цієї людини поєдналося в цей час у душі Ростова.

— Я кажу не про вас, — сказав він, — я вас не знаю і, признаюсь, не бажаю знати. Я кажу взагалі про штабних.

— А я вам ось що скажу, — зі спокійною владою в голосі перебив його князь Андрій. — Ви хочете образити мене, і я ладен погодитися з вами, що це дуже легко зробити, якщо ви не матимете достатньої поваги до самого себе; але погодьтеся, що й час і місце вельми погано для цього вибрано. Днями всім нам доведеться бути на великій, більш серйозній дуелі, а крім того, Друбецькой, який каже, що він ваш давній приятель, нітрохи не винен у тому, що моя фізіономія мала нещастя вам не сподобатися. А втім, — сказав він встаючи, — ви знаєте моє прізвище і знаєте, де знайти мене; але не забудьте, — додав він, — що я не вважаю анітрохи ні себе, ні вас ображеним, і моя порада, як людини старшої за вас, облишити цю справу. Так у п'ятницю, після огляду, я чекаю вас, Друбецькой; до побачення, — закінчив князь Андрій і вийшов, вклонившись обом.

Ростов згадав те, що йому треба було відповісти, лише тоді, коли він уже вийшов. І ще більш був він сердитий за те, що забув це сказати. Ростов зараз же велів подати свого коня і, сухо попрощавшися з Борисом, поїхав до себе. Чи їхати йому завтра в головну квартиру й викликати цього гоноровитого ад'ютанта, чи, справді, облишити цю справу так? — було питання, яке мучило його цілу дорогу. То він із злобою думав про те, з яким задоволенням він побачив би страх цієї маленької, кволої і гордої людини під його пістолетом, то він з подивом почував, що з усіх людей, яких він знав, нікого б він так не бажав мати своїм другом, як цього ненависного йому ад'ютантика.


VIII


Другого дня після побачення Бориса з Ростовим був огляд австрійських і російських військ, як свіжих, прибулих з Росії, так і тих, що повернулися з походу з Кутузовим.

Обидва імператори, російський з наслідником цесаревичем і австрійський з ерцгерцогом, робили цей огляд союзній вісімдесятитисячній армії.

З раннього ранку почали рухатися франтовито вичищені і вбрані війська, шикуючись на полі перед фортецею. То рухались тисячі ніг та багнетів з прапорами, що майоріли на вітрі по команді офіцерів вони зупинялися, завертали й шикувалися в інтервалах, обходячи інші такі ж маси піхоти в інших мундирах; то розмірено тупотіла і брязкала пишна кавалерія в синіх, червоних, зелених гаптованих мундирах з гаптованими музикантами попереду, на вороних, рижих, сивих конях; то, розтягаючись із своїм мідним звучанням вичищених, блискучих гармат, що здригаються на лафетах, і зі своїм запахом пальників, повзла між піхотою і кавалерією артилерія і розставлялася на призначених місцях. Не тільки генерали в повній парадній формі, з перетягнутими до неможливого товстими й тонкими таліями і з червоними, підпертими комірами, шиями в шарфах і в усіх орденах; не тільки припомаджені, вифранчені офіцери, а й кожен солдат, — зі свіжим, вимитим і виголеним обличчям і до останньої можливості блиску вичищеною амуніцією, кожен кінь, вигляджений так, що, як атлас, світилась на ньому шерсть і волосинка до волосинки лежала примочена гривка, — всі відчували, що відбувається щось поважне, значуще й урочисте. Кожен генерал і солдат почували свою мізерність, усвідомлюючи себе піщинкою в цьому морі людей, і разом почували свою могутність, усвідомлюючи себе частиною цього величезного цілого.

З раннього ранку почались напружена метушня й зусилля, і о десятій годині все набрало потрібного порядку. На величезному полі стали ряди. Армія вся була витягнута в три лінії. Спереду кавалерія, позад неї артилерія, ще далі ззаду піхота.

Між кожним рядом військ була ніби вулиця. Різко відділялися одна від одної три частини цієї армії: бойова Кутузовська (в якій на правому фланзі в передній лінії стояли павлоградці), армійські та гвардійські полки, що прийшли з Росії, і австрійське військо. Але всі стояли під одну лінію, під одним начальством і в однаковому порядку.

Як вітер по листі, пролинув схвильований шепіт: «Їдуть! Їдуть!» Почулися злякані голоси, і по всіх військах пробігла хвиля метушні останнього готування.

Спереду від Ольмюца з'явилася, наближаючись, група. І в цей самий час, хоч день був безвітрий, легкий струмінь вітру пробіг по армії і ледь загойдав флюгери списів і розпущені знамена, які залопотіли об свої древка. Здавалося, сама армія цим легким рухом виявляла свою радість при наближенні государів. Пролунав один голос: «Струнко!» Потім, як півні на світанку, повторилися голоси в різних кінцях. І все затихло.

У мертвій тиші чутно було лише тупіт коней. То був почет імператорів. Государі під'їхали до флангу, і розляглися звуки сурм першого кавалерійського полку, що грали генерал-марш. Здавалося, то була не музика сурм, а природне звучання самої армії, яка раділа з наближення государя. З-за цих звуків виразно пролунав один молодий, лагідний голос імператора Олександра. Він сказав привітання, і перший полк гаркнув: «Урра!» так оглушливо, тривало, радісно, що самі люди жахнулися з численності й сили того громаддя, яке вони являли собою.

Ростов, стоячи в перших рядах Кутузовської армії, до якої найперше під'їхав государ, переживав те ж почуття, яке переживала кожна людина цієї армії: самозабуття, горду свідомість могутності і пристрасний потяг до того, хто був причиною цього свята.

Він почував, що від одного слова цієї людини залежало, щоб усе це громаддя (і він, зв'язаний з цим громаддям, — мізерна піщинка) пішло у вогонь і в воду, на злочин, на смерть чи на найвеличніше геройство, і тому ось він не міг не трепетати і не завмирати, бачачи наближення цього слова.

— Урра! Урра! Урра! — гриміло з усіх боків, і один полк за одним приймав государя звуками генерал-маршу; потім «урра!..», генерал-марш і знову «урра!» і «урра!», які, все посилюючись і прибуваючи, зливалися в оглушливе гудіння.

Поки не під'їжджав ще государ, кожен полк у своєму безгомінні й нерухомості здавався неживим тілом; тільки зрівнювався з ним государ, полк оживав і гримів, приєднуючись до реву всієї тієї лінії, яку вже проїхав государ. При страшному, оглушливому звуку цих голосів, посеред мас війська, непорушних, ніби скам'янілих у своїх чотирикутниках, недбало, але симетрично і, головне, вільно рухались сотні вершників почту і попереду їх двоє людей — імператори. Саме на них неподільно була зосереджена стримано-пристрасна увага всієї цієї маси людей.

Вродливий, молодий імператор Олександр, у кінно-гвардійському мундирі, у трикутному капелюсі, надітому з поля, своїм приємним обличчям і звучним, несильним голосом притягав усю силу уваги.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Війна і мир. Том 1-2.» автора Толстой Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший“ на сторінці 130. Приємного читання.

Зміст

  • Том перший
  • Том другий

  • Розділ без назви (3)

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи