TextBook Однак не все так складалось, як думав Іван. Гадзівство його руйнувалось, вже не було коло чого усім робити і треба було йти в найми.
Жура гризла Івана.
— Мушу йти в полонину, Марічко, — сумував він заздалегідь.
— Шо ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка. — Така нам доля судилась…
І вона співанками косичила їх розлучення. Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі. Обіймала за шию Івана та, тулячи до його лиця біляву головку, стиха співала йому над вухом:
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину.
— Ізгадаєш?
— Ізгадаю, Марічко.
— Нічьо! — потішала вона його. — Ти меш, сарако, вівчарити, я му сіно робити. Вилізу на копицю та й си подивлю в гори на полонинку, а ти мені затрембітай… Може почую. Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, шо не видно, де пробуває милий. А як в погожу нічку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тоту бачить Іванко… Тільки співати залишу…
— Чому? Співай, Марічко, не втрачай веселості свої, я си хутко поверну.
Але вона тільки сумно головою хитала.
Співаночки мої милі, Де я вас подію? Хіба я вас, співаночки, Горами посію, —
стиха обізвалась до нього Марічка.
Гой ви мете, співаночки, Горами співати, Я си буду, молоденька, Сльозами вмивати.
Марічка зітхнула і ще сумніше додала:
Ой як буде добра доля, Я вас позбираю, А як буде лиха доля, Я вас занехаю…
— Отак і мені… Може і занехаю…
Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже засіяла гори співанками своїми, що їх співають ліси й сіножаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце… Але прийде пора, він поверне до неї і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля…
* * *
Теплим весняним ранком Іван ішов в полонину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Михайло Коцюбинський. Вибрані твори» автора Коцюбинський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тіні забутих предків“ на сторінці 6. Приємного читання.