Розділ «Лісова пісня»

Русалко! ти ніколи не кохала…

Русалка

Я не кохала? Ні, то ти забула,

яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання – як вода, – плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал – воно кипить, а стріне холод –

стає мов камінь. От моє кохання!

А те твоє – солом’яного духу

дитина квола. Хилиться од вітру,

під ноги стелеться. Зостріне іскру –

згорить, не борючись, а потім з нього

лишиться чорний згар та сивий попіл.

Коли ж його зневажать, як покидьку,

воно лежить і кисне, як солома,

в воді холодній марної досади,

під пізніми дощами каяття.

Мавка

(підводить голову)

Ти кажеш – каяття? Спитай березу,