Розділ «Гайдамаки (редакція 1841 року)»

Старшина первий

Старий Головатий щось дуже коверзує.

Старшина другий

Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не зна нічого, а, дивися, скрізь Головатий, коли сам, каже, не повершу, то синові передам.

Старшина третій

Та й син же штука! я вчора зострівся з Залізняком, таке розказує про його, що цур йому. Кошовим, каже, буде та й годі, а може ще і гетьманом, коли теє…

Старшина другий

А Гонта нащо? а Залізняк? до Гонти сама… сама писала, коли, каже…

Старшина первий

Цитьте, лишень, здається, дзвонять!..

Старшина другий

Та ні, то люди гомонять.

Старшина первий

Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні, химерять, химерять та й зроблять із лемеша швайку, де можна лантух, там торби не треба; купили хріну, треба з’їсти, плачте, очі, хоч повилазьте, бачили, що купували, грошам не пропадать, а то думають, думають, ні вслух ні мовчки, а ляхи догадаються, от тобі й пшик. Що там за рада, чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? – Не десять душ, а слава Богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. – Он, чуєте, співають.

Старшина третій

Справді, співа щось, піду спиню.

Старшина первий

Не спиняй, нехай співа, аби неголосно.

Старшина другий

Ото, мабудь, Волох (6) – не втерпів-таки старий дурень, треба та й годі.