Розділ «Гайдамаки (редакція 1841 року)»

Страшно, страшно усміхався,

На степ оглядався,

Утер очі, тілько мріє

В диму, та й сховався (21).

Давно те минуло, як мала дитина,

Сирота в ряднині, я колись блукав,

Без свити, без хліба, по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.

Давно те минуло, як тими шляхами,

Де йшли гайдамаки, малими ногами

Ходив я, та плакав, та людей шукав

Щоб добру навчили: я тепер згадав,

Згадав та й жаль стало, що лихо минуло.

Молодеє лихо! якби ти вернулось,

Проміняв би долю, що маю тепер.

Згадаю те лихо, шляхи ті безкраї,

І батька і діда старого згадаю;

Один ще гуляє, а другий умер.

Бувало в неділю, закривши Мінею,