Розділ 2. Методологія та методи дослідження географи туризму

Зауважимо, що останнім часом український уряд намагається спрямувати цей малоконтрольований процес у русло офіційного бізнесу (малого). Наприклад, у Карпатах він все більше репрезентується як сільський зелений туризм.

Модель сприйняття туристичного простору

Концепція системності та модель рекреаційної системи

Концепцію системності в рекреаційній і туристичній діяльності запропонували московські вчені В. Преображенський і Л. Мухіна ще 1969 р.15 За їхньою версією, сукупність явищ, пов'язаних із рекреаційною діяльністю (куди ми зараховуємо і сферу туризму), необхідно розглядати як систему, складену з різних, але взаємопов'язаних елементів. Системність дає змогу повніше і точніше вивчати окремі елементи системи, залучені до сфери рекреаційної (туристичної) діяльності, зокрема такі її властивості, як функціональність, цілісність, ієрархічність, стійкість та динамічність.

Модель рекреаційної системи розробив В. Преображенський (1975 р.). її розглядають як соціальну систему - складну, управляючу і частково самоуправляючу, утворену зі взаємопов'язаних підсистем - відпочиваючих, природних і культурних територіальних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу й органу управління. Дещо пізніше Н. Недашківська (1983 р.) використала цей підхід для аналізу регіонального туристичного комплексу Українських Карпат, виокремивши функціональні групи: група галузей центрального ядра (курортне, туристичне господарство); галузі виробничого обслуговування (будівництво, транспорт, сільське господарство); галузі з підготовки спеціалістів; галузі зі забезпечення потреб рекреаційного господарства (проектно-конструкторські бюро, науково-дослідні інститути, спеціалізовані органи управління)16.

Великою відвагою і науковою передбачливістю В. Преображенського е те, що центром моделі рекреаційної системи у період розквіту тоталітарного комуністичного режиму він вважав людину (відпочиваючих). Відносини з іншими підсистемами у моделі вчений розглядав як залежні від соціальних, вікових, національних, регіональних та індивідуальних особливостей групи або окремої людини стосовно інших підсистем.

Природні й культурні територіальні комплекси подані не лише як ресурси, а й як умови задоволення рекреаційних потреб, технічні ж системи мають виконувати життєзабезпечуючу функцію, а також задовольняти специфічні рекреаційні потреби відпочиваючих. Обслуговуючий персонал у такій моделі за допомогою технічних систем і природних комплексів обслуговує відпочиваючих (туристів), забезпечуючи їх широким пакетом послуг, туристичними товарами, інформацією, зв'язком тощо. І, нарешті, орган управління, аналізуючи результати функціонування підсистем, приймає необхідні рішення про зміни співвідношень між підсистемами на користь відпочиваючих (туристів) і под. На думку О. Любіцевої, в основу формування та функціонування рекреаційної системи покладено концентрацію й комбінування природних і культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення, та його задоволення через організацію споживання цих ресурсів17.

З утворенням незалежних держав, після розпаду СРСР, з'явилися нові концепції розвитку рекреаційного господарства. Одна з них - концепція "соціокультурних систем" російського вченого Д. Ніколаєнка18. Він вважає, що модель територіально-рекреаційної системи застаріла, бо відповідала потребам замкнутої радянської системи господарювання. У сучасних умовах, що склалися на пострадянському просторі й у світі, повинен "запрацювати" новий підхід, ґрунтований на соціокультурній спільності етнотериторій. Незважаючи на всю зовнішню привабливість ця концепція, на думку львівських географів, заполітизована і постає науковим обґрунтуванням геополітичної концепції російського експансіонізму19. Стосовно периферійного змішаного соціо-культурного середовища, яким є АР Крим, Д. Ніколаєнко зазначає: "...Рекреація в цьому анклаві споконвічно відігравала і продовжує відігравати чітку визначену соціокультурну роль... Для Криму це означає, що в державі Україна немає жодної можливості взяти рекреацію в Криму виключно під свій контроль, це призвело б до повного розвалу рекреаційної структури і спричинило б важкі ускладнення у взаєминах України з Росією"20. Ось таким ненауковим змістом "наповнена" концепція соціокультурних систем, запропонована вченим.

Концепція ареалу туристичної активності. Сутність концепції, розробленої Д. Ґетцом (1993 р.) у тому, що в містах з розвинутою туристичною функцією туристичні послуги і більшість туристичного бізнесу сконцентровані в центральній частині міста або поблизу, у так званому середмі-сті21. Оптимальні умови для розвитку міського туризму (і це принципове положення) зосереджені переважно у центральній частині агломерації, де сконцентровано такі атрактивні об'єкти, як пам'ятки історії й архітектури, виставкові зали, театри та конференцзали, торговельні й харчові комплекси, різноманітні бюро, довідкові служби, готелі тощо. їх компактне, доступне для пішоходів розташування сприяє якісному обслуговуванню відвідувачів і високій туристичній активності саме у центральній частині міста. Найяскравішим прикладом у межах України є м. Львів, центральна частина якого визнана історичним заповідником, що входить до спадщини ЮНЕСКО. Вона перенасичена туристичними фірмами, екскурсійними маршрутами, готельними об'єктами, ресторанами та кав'ярнями і належить до ареалу найвищої туристичної активності. На периферії міста (Сихівський, Південний чи Північний масиви (райони) та в інших околицях Львова) зосередженість атрактивних об'єктів значно менша. Згадані околиці міста хоч і є периферією ареалу туристичної активності, але в налагодженні й системі функціонування такі території повинні розглядатися як місце роз-зосередження туристичних потоків. Це особливо актуально для міст із підвищеною атрактивністю та перевантаженням їх центральної частини.

Концепція розвитку туризму як зустрічі культур

Суть її полягає у тому, що туристичні центри є місцем зустрічі представників різних культур, носії котрих - приїждже і місцеве населення. Унаслідок такої "зустрічі" відбувається взаємне зацікавлення, пізнання, можливе взаємопроникання культур. Однак може скластися ситуація, коли приїждже і навіть місцеве населення почуватимуться некомфортно, а в гіршому випадку - ображеними, що може зумовити конфлікт. У такому випадку, зауважує А. Ковальчик, необхідно або минати таку місцевість, або змінювати поведінку обох сторін, аби запобігти такому непорозумінню22.

Сам туризм XX ст. теж став явищем сучасної культури. Він дуже часто може пришвидшувати культурний обмін, що виявлятиметься у збільшенні попиту на відповідні послуги, національні товари, а інколи навіть на моду. Так, іноземні туристи, котрі відвідали Київ під час Помаранчевої революції, стали використовувати помаранчеві символи у себе вдома. Щоправда, надмірна скупченість відпочиваючих може негативно впливати на мораль та поведінку і самих туристів, і місцевого населення. Це відбувається через послаблення морально-етичних засад, що призводить до жебракування, проституції, пияцтва, вживання наркотиків. Однак такі моральні негативи менше стосуються концепції зустрічі культур, а підпорядковані правовому їх вирішенню у місцях зосередження туристів. Стосовно зустрічі культур на відносно замкнутій туристичній території, то тут відбувається не зміна, а еволюція культур, тобто трансформація людської поведінки, яку можуть доповнювати національні особливості носіїв цих культур. Соціокультурне середовище туристичного простору, створене під час зустрічі представників різних культур, за сприятливих умов перебування може стати притягальною силою і сприяти збільшенню туристичних потоків. Таким прикладом може слугувати традиція на курорті Трускавець, де щоліта під відкритим небом функціонує народний хор, утворений з відпочиваючих, представників різних національностей, котрі залюбки виконують українські народні пісні. Такі люди не лише відпочивають і лікуються, а й збагачують себе та відповідне оточення зразками пісенної культури українського народу.

Отже, питання поведінки туристів в іншому культурному середовищі, здатність до сприйняття культури і традицій місця перебування сучасна наука розглядає як засіб його популяризації та розвитку туризму.

Концепція самознищення розвитку туризму пов'язана з екологічним станом рекреаційних територій. Якщо попередня концепція більше стосується моральних засад розвитку туризму, то концепція самознищення туризму пов'язана з негативною зміною рекреаційних територій, що здійснюється внаслідок проведення масових туристично-рекреаційних занять.

Території масового відпочинку зазнають змін, які відбуваються упродовж чотирьох етапів їх освоєння28. На першому етапі нову туристичну місцевість спочатку відвідують нечисленні групи, зазвичай найзаможніші туристи, котрі своїми рекреаційними заняттями майже не впливають на зміну середовища перебування, хоча, з економічного погляду, сприяють накопиченню первинного капіталу в місцевого населення, що зацікавлює підприємливих людей до розширення туристичної діяльності. На другому етапі освоєння туристичних територій відбувається подальше загосподарювання, насамперед розширення баз розміщення і чи не найголовніше - здешевлення вартості перебування. Це зумовлює зростання потоків відпочиваючих середнього достатку. Збільшується не лише кількість відпочиваючих, а й навантаження на туристично-рекреаційні території та сформовану інфраструктуру.

Пік популярності настає під час третього етапу освоєння. Він супроводжується масовим і неконтрольованим зростанням туристичних потоків, що призводить до погіршення екологічного стану таких територій і перевантаження відповідної інфраструктури.

Четвертий етап освоєння території засвідчує деградацію ресурсної бази розвитку туризму і спричиняє зменшення напливу відпочиваючих, погіршення екологічного стану, зниження життєвого рівня, а відтак - занепад туристичної діяльності.

Отже, неконтрольований розвиток туризму посилює його антропогенний тиск на рекреаційні території, призводить до самознищення туризму, де про подальший розвиток не може бути й мови. Усе це вимагає наукового обґрунтування туристично-рекреаційних навантажень і вивчення економічної доцільності розвитку туризму.

Концепція туристичної урбанізації