Розділ «3.5. Психологічні особливості людей похилого віку»

Тільки у того, хто якимось чином турбувався про справи та людей, хто переживав тріумфи і поразки в житті, хто був чинником натхнення для інших і висував ідеї - тільки у того можуть поступово дозрівати плоди семи попередніх стадій життєвого циклу.

Е.Еріксон

Особистісна стагнація може заважати людині здійснити конструктивний аналіз свого життєвого шляху. Люди похилого віку часто розмірковують над питанням, чи виправдало життя їх очікування. Результати цих розміркувань визначають їх емоційні переживання. Особистість, яка, озираючись назад, у власне минуле, приходить до висновку, що її життя мало сенс, відчуває радість та задоволення від повноти життя та власної значимості. Якщо людина похилого віку розглядає свій життєвий шлях як ланцюг помилок і втрачених можливостей, то переживає відчай. За переконанням Е.Еріксона, для останньої фази зрілості саме це сумування, інтеграція і оцінка всіх минулих стадій розвитку Его є кінцевою стадією життєвого циклу:

Рис. 3.84. Зміст конфлікту пізньої дорослості за Еріксоном

Почуття відчаю і шкодування можуть в кінці кінців привести людину похилого віку до серйозних психологічних розладів. Найбільш типовими патологічними розладами є:

o депресія, що супроводжується постійною тривогою та пригніченістю,

o іпохондрична фіксація тобто патологічна зацикленість на стані здоров'я, впевненість у тяжкому невиліковному захворюванні,

o марення про притиснення, що виявляється у нав'язливих ідеях про пригнічення зі сторони інших людей,

o домисли з горделивими ідеями власної значимості як спосіб компенсації почуття знецінення себе та свого життя.

Представникам пізньої дорослості притаманне загострене почуття власної вразливості через потребу в увазі та допомозі, але й страх стати тягарем для близьких. Для старих людей характерні ознаки іпохондрії - надмірної стурбованості власним здоров'ям як захисної реакції на страх смерті та соціальну ізоляцію.

Внаслідок гормональних змін та дисбалансу чоловічих та жіночих гормонів в організмі чоловіки пізнього дорослого віку набувають ознак фемінінності, тобто стають пасивними, емоційними, а жінки - маскулінності, виявляючи риси агресивності, практичності та владності. Відомий психолог К.Юнг висловлював припущення, що людина похилого віку

Життя - як п'єса у театрі: важливим є не те, скільки вона триває, а те, наскільки добре зіграна.

Сенека

вважає правомірним у старості відійти від суспільних гендерних стереотипів і показати весь діапазон своїх особистісних якостей.

В періоді пізньої дорослості відбувається аналіз та оцінка ефективності власного життя. Психіка людей похилого віку зайнята спогадами та самоаналізом. Старість неначе повертає людину до актуальних в юнацькому віці питань особистісного самовизначення:

"Хто я?", "Яким я був?", "Що чекає попереду?".

В пошуках відповіді на ці питання важливою стає не тривалість життя, а його зміст, наповненість. Але людина похилого віку вже не обтяжена максималізмом, позбавлена ілюзій, амбіцій в пошуках резону подальшої життєвої активності.

В пізній дорослості особистість може переживати як нормативні, так і ненормативні кризи. Нормативну кризу похилого віку спричинює суперечність між потребою в самореалізації та обмеженнями фізичних і психічних ресурсів. По суті, криза пізньої дорослості - це відмова від життєвої експансії, тобто узгодження життєвих потреб, планів та поведінки з актуальними можливостями організму та психіки. Похідною лінією цієї кризи є необхідність прийняття життєвого шляху таким, яким він був, а не бажався. Ненормативні кризи в пізньому дорослому віці спричинюються проблемами зі здоров'ям, втратою шлюбного партнера, зміною місця проживання тощо.

Конструктивним способом реагування особистості є опанувальна поведінка, яка у людей похилого віку набуває більш зрілих форм. Приміром, у ситуації автомобільної аварії стилі реагування особистості пізньої дорослості можуть бути такими:

Активність, спрямована на реалізацію життєвих планів