Розділ «3.4. Психологія середньої дорослості»

Г.Крайг

Спочатку психологи вважали, що даний феномен характерний для працівників, що задіяні в соціальній сфері, надаючи допомогу людям. Однак дослідження показали його наявність у людей, що старанно працювали, віддавали свої сили на здійснення практично недосяжної мети і, природно, не мали бажаного успіху.

Становище ускладнюється, якщо предметом діяльності суб'єктів праці є складні суспільні проблеми - насильство, зубожіння, хвороби тощо, оскільки ці проблеми є хронічними. Для виникнення та розгортання професійного "вигорання" характерна типова динаміка:

Рис. 3.72. Етапи розгортання професійного "вигорання"

Дослідження виявили, що вчителі початкової школи мають вищий рівень "вигорання", ніж їх колеги з основної та старшої шкіл

Професійне "вигорання" негативно впливає не тільки на професійну сферу особистості, а й ускладнює систему її близьких взаємин. Якщо робота та професійні досягнення були першочерговими пріоритетами особистості, то "вигорання" може спричинити тривалу депресію. До причин цього явища відносять наступні:

o специфіка професійної діяльності - робота з людьми, ненормований робочий день, висока стресогенність,

o надмірно високі запити та очікування від кар'єри,

o ідеалістичні погляди на роботу та начальство ("якщо буду багато працювати, мене гідно оцінять"),

o компенсація роботою сімейних невдач, зацикленість на ній.

Для профілактики даного синдрому необхідно навчитись ставити реалістичні професійні та кар'єрні цілі, намагатися відмежовувати свою роботу від інших напрямків життя, правильно організовувати дозвілля, насичуючи його інтересами, які не стосуються роботи.

Криза середнього дорослого віку

Приблизно в 53-56 років особистість середнього дорослого віку переживає кризу. Після складної кризи середини життя відбулася корекція базових цінностей, окреслились нові життєві завдання і людина спрямувалась на їх досягнення. Наявність далекої перспективи визначала сприймання зовнішнього світу. Теперішня криза знову повертає погляд людини всередину себе, в сутність свого "Я". Усвідомлення наближення кінця свого існування викликає глибоку інвентаризацію життєвого досвіду та цінностей. Потреба остаточно визначити пріоритети знову стає актуальною. В ході інвентаризації особистість часто переживає жаль з приводу даремно витраченого часу, здійснює корекцію поведінки, що буде визначати, як людина проведе залишок життя.

Досвід переживання попередніх криз може сформувати типове ставлення до них, яке визначається індивідуальними особливостями людини. Психолог Т.М. Титаренко визначає ряд типових ставлень до життєвої кризи:

o при ігнорувальному ставленні людина

Перехід на тілесний рівень ніби не помічає, не усвідомлює наявності та

суті кризи. Недооцінка проблеми, відмахування провокує її ускладнення та втрату часу на вирішення. Ілюзія благополуччя викликає соматизацію проблеми;

перебільшена паніка на фоні применшення своїх можливостей прискорює негативний розвиток подій. Тому при перебільшувальному ставленні особистість суб'єктивно ускладнює перебіг кризи, втрачаючи віру в себе та зациклюючись на неприємностях;

реалістичність сприймання кризи доповнюється при демонстративному ставленні підкресленням для оточуючих складності та унікальності несприятливих обставин. Особистість прагне таким чином перекласти відповідальність на іншого або хоча б зменшити її, однак водночас пригнічує власне особистісне зростання;

керуючись девізом "все під контролем", особистість з волюнтариським ставленням докладає надмірних вольових зусиль, щоб співіснувати в кризі. Власну негнучкість людина подає як силу волі, твердість характеру; o визнаючи неминучість кризового стану, особистість з продуктивним типом шукає виходу з нього через засвоєння нової конструктивної життєвої стратегії, аналізуючи позитивні та негативні сторони скрутної ситуації.