Розділ «Стаття 33. Заходи з евакуації»

8. Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині третій цієї статті.

У разі введення воєнного стану обов’язкова евакуація затриманих осіб, підозрюваних, обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід тримання під вартою, засуджених осіб (військовослужбовців), які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі, що перебувають в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, установах виконання покарань, на гауптвахтах та у дисциплінарному батальйоні, осіб, які перебувають у спеціальних палатах закладів охорони здоров’я та кімнатах для тимчасово затриманих військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовослужбовців держави-агресора, які перебувають у полоні України, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

9. Масове переміщення населення виникає під час проведення обов’язкової чи загальної евакуації із зон можливого ураження до безпечних районів (у тому числі за межі країни) у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, воєнних (бойових) дій, характеризується переміщенням великої кількості людей та/або охоплює значні території, що потрапляють до зони можливого ураження.

10. Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

11. За рішенням органів, зазначених у частинах третій, шостій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, населених пунктів, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Кількість, види та типи транспортних засобів, що планується залучити під час евакуації населення із зони надзвичайної ситуації, населених пунктів, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, визначаються органом, який прийняв рішення про залучення транспортних засобів.

12. Ефективне реагування на масове переміщення населення потребує міжвідомчої координації, співпраці та об’єднання ресурсів і забезпечується шляхом:

1) відпрацювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування завчасних алгоритмів координації заходів підтримки масового переміщення населення, які повинні включати оповіщення та інформування, визначення місць збору людей та транспорту для їх вивезення, регулювання дорожнього руху, логістику забезпечення паливно-мастильними матеріалами та предметами першої необхідності, розгортання місць для тимчасового перебування переміщених осіб тощо);

2) налагодження системи своєчасного та достовірного інформування населення про загрози та безпечні шляхи переміщення, місця збору людей для їх вивезення тощо;

3) оперативного залучення залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для вивезення людей (у тому числі спеціалізованих транспортних засобів та спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги, обладнаних для перевезення пацієнтів, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення), забезпечення їх безкоштовного перевезення;

4) здійснення комунікації із вразливими категоріями населення (особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення) щодо їх переміщення до безпечних районів та врахування їх інтересів;

5) організації безпечного переміщення населення власними транспортними засобами, зокрема визначення безпечних маршрутів та регулювання дорожнього руху, розгортання мережі мобільних пунктів для забезпечення питною водою, харчуванням, предметами першої необхідності і надання медичної допомоги;

6) створення мобільних груп, оснащених спеціалізованими броньованими транспортними засобами, для пошуку та вивезення вразливих категорій населення (осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей та інших) із населених пунктів, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій;