Розділ «Стаття 17. Державні та місцеві гарантії»

4. Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов'язань, що виникають внаслідок залучення кредитів (позик) від іноземних держав, іноземних фінансових установ і міжнародних фінансових організацій для підготовки та реалізації публічних інвестиційних проектів та програм публічних інвестицій, включаючи рекредитування відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 30 цього Кодексу).

5. Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою), або державних (місцевих) гарантій, крім державних гарантій на портфельній основі, зобов'язані надати майнове або інше забезпечення виконання зобов'язань та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, міською, селищною чи сільською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

6. Розмір та вид майнового забезпечення суб’єктів господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, обласна, міська, селищна чи сільська рада - щодо відповідного комунального майна).

7. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим, обласної ради, міської, селищної чи сільської територіальної громади), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

8. У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим, обласної ради, міської, селищної чи сільської територіальної громади) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Якщо договором, укладеним із суб’єктом господарювання, передбачаються зобов’язання такого суб’єкта з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою), невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань за договором тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим, обласної ради, міської, селищної чи сільської територіальної громади) права стягнення простроченої заборгованості у повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) зобов’язань за такими кредитами (позиками).

Обов’язковою умовою договору, укладеного із суб’єктом господарювання або іншим позичальником про надання кредитів (позик), залучених державою, мають бути зобов’язання суб’єкта господарювання або іншого позичальника:

забезпечити своєчасне обслуговування та погашення кредитів (позик);

внести плату за надання кредитів (позик);

надати майнове або інше забезпечення виконання своїх зобов’язань;

сплатити пеню за прострочення виконання своїх зобов’язань. Пеня нараховується у разі виникнення заборгованості з обслуговування та погашення кредитів (позик), залучених державою, більше ніж 30 календарних днів з дня виникнення такої заборгованості та за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені;

надати державі як кредитору права ініціювання дебетового переказу коштів з поточних/депозитних рахунків суб’єкта господарювання або іншого позичальника на користь кредитора.

9. Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання податковими органами, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) не поширюється.

У разі порушення справи про банкрутство суб’єкта господарювання простроченою заборгованістю вважаються всі планові платежі з повернення кредиту (позики) на момент порушення справи.

У разі надання державної (місцевої) гарантії для забезпечення часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання податкові органи стягують всю суму простроченої заборгованості за таким кредитом (позикою) з подальшим перерахуванням кредитору частини стягнутої суми пропорційно до негарантованої частини зобов’язань за кредитом (позикою).

Прострочена заборгованість суб’єктів господарювання перед державою та перед банком-кредитором за кредитами, залученими під державну гарантію на портфельній основі, стягується з таких суб’єктів господарювання банком-кредитором у порядку, встановленому законодавством щодо управління проблемними активами в банках України та відповідним правочином щодо надання державної гарантії на портфельній основі, з подальшим перерахуванням пропорційної частки в рахунок погашення заборгованості перед державою.

10. Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим, обласній раді, міській, селищній чи сільській територіальній громаді) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, податкові органи оскаржують його у встановленому законом порядку.

11. Боргове агентство України має право залучати суб'єктів господарювання для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету, в тому числі у процесі банкрутства, щодо стягнення якої податковим органам відмовлено.

Боргове агентство України здійснює оплату таких послуг суб'єктів господарювання за рахунок коштів державного бюджету в межах відповідних бюджетних призначень.