РОЗДІЛ ІХ Управління соціально-культурним будівництвом

Академії є самоврядними організаціями. Самоврядність академій полягає в самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв’язків.

Академії діють на основі статуту, можуть мати в своєму складі науково-дослідні інститути, науково-практичні центри, навчальні заклади, лабораторії, інші установи для організації та проведення досліджень.

Розвиток галузевої відомчої науки здійснюється в межах науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших установ, що перебувають у системі відповідних міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади. Загальне керівництво галузевими науково-дослідними інститутами здійснюють органи виконавчої влади, до системи яких вони входять.

Наукові дослідження у вузах — вузька наука — організовують з метою: використання науково-технічного потенціалу вищої школи для визначення пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень, посилення впливу науки на розв’язання освітніх і виховних завдань; дослідження й розробки теоретичних і методологічних основ розвитку науки. Виконавцями науково-дослідних робіт є професорсько-викладацький склад, студенти, докторанти, аспіранти, стажисти, наукові працівники.

Однією з форм організації науки є національні наукові центри. Статус національного наукового центру може бути надано науковій установі, вищому навчальному закладу ІV рівня акредитації (об’єднанню наукових установ чи вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності. Статус надається Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України. Національні наукові центри здійснюють свою діяльність згідно з Положенням про національний науковий центр, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

З метою забезпечення наукового обґрунтування структури й змісту пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки, наукових, науково-технічних, соціально-економічних, екологічних програм і проектів, визначення напрямів науково-технічної діяльності, аналізу й оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу, результатів досліджень передбачено проведення наукової та науково-технічної експертизи. Правові, організаційні й фінансові основи експертної діяльності в науково-технічній сфері визначено Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.

Обов’язковій науковій і науково-технічній експертизі підлягають: національні, державні та міждержавні наукові й науково-технічні програми; галузеві та міжгалузеві програми; інноваційні програми й проекти державного значення.

ГЛАВА 36

Управління охороною здоров’я населення

§ 1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров’я населення

Згідно зі ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Право на охорону здоров’я — це насамперед забезпечення відповідного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечного для життя й здоров’я людини навколишнього природного середовища.

Охорона здоров’я громадян базується на низці принципів, які закріплено в Основах законодавства України про охорону здоров’я. До них, зокрема, належать: визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави, одним із головних факторів виживання та розвитку народу України; додержання прав і свобод людини й громадянина в галузі охорони здоров’я й забезпечення пов’язаних із ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного й культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров’я й медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров’я; децентралізація державного управління, розвиток самоуправління та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній підставах тощо.

У цілому охорону здоров’я можна розглядати як систему заходів, спрямованих на забезпечення зберігання й розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Основи державної політики охорони здоров’я визначає Верховна Рада України — шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Реалізацію державної політики охорони здоров’я покладено на органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

§ 2. Система органів управління охороною здоров’я населення

До системи органів державного управління охорони здоров’я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров’я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій, відділи охорони здоров’я районних державних адміністрацій).

Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові й організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі хорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України (далі — МОЗ України), компетенцію якого визначено Положенням, затвердженим Указом Президента України. До основних завдань МОЗ України належать: розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров’я; забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню установами охорони здоров’я всіх форм власності; здійснення заходів щодо розвитку профілактичного напряму в охороні здоров’я населення; формування здорового способу життя; забезпечення надання державними установами охорони здоров’я загальнодоступної, переважно, безкоштовної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню; розробка прогнозу та показників розвитку національної служби охорони здоров’я, пов’язаних зі змінами власності; охорона материнства й дитинства тощо.