Розділ XIX. Злочини проти правосуддя

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіяння йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановлен-ні суддею (судцями) завідомо неправосудного вироку, рішення з цивільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесене неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібне. Не має значення і те, якою судовою інстанцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обгрунтованості. Особливо небезпечні випадки винесення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м'якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого — до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і проголошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішення і бажає цього.

Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої судової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням хабара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочину — спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тоивалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка