Розділ «Частина друга»

* * *

Тільки щиро висловлюючись, ви можете навчитися думати.

Дж. Рескін

* * *

Як часто неправильно вжите слово породжує помилкові судження!

Г. Спенсер

* * *

Що може бути кращим за красномовство вченого? Воно спирається на істинний стиль — рішучий, цілком відповідний до того, що треба висловити; швидше навіть він спирається на логіку — єдине і вічне підґрунтя доброго стилю. Це красномовство цілком тотожне до красномовства оратора, якому слово служить тільки для вираження думки, а думка — для вираження істини.

Е. Ренан

* * *

Слово... є певною мірою стимулом розуму. Але коли словом занадто захоплюються і відривають його від реальності, воно вже втрачає зв’язок з дійсністю і стає сильним засобом сп’яніння розуму.

Перший симптом — це незмірно велика кількість слів для вираження пустого й короткого змісту. Скоро постає другий симптом: базікання, яке не виражає ніякого змісту. У цьому випадку набір голосних і приголосних вражає уяву письменника, оратора, слова ллються потоком, розум збуджує безперервною вібрацією слухових перетинок. За цим настає явне ослаблення розуму... Вживаються слова заради задоволення, яке дається їхнім звучанням, без усякої поваги до тої частини людської природи, яка називається інтелектом.

Г. Майореску

* * *

Якою великою є перевага живого слова перед написаним! Люди зачаровуються жестом, голосом, усією навколишньою обстановкою... Якщо вони хоч трохи прихильні до мовця, вони спочатку захоплюються, а потім уже прагнуть зрозуміти, що він говорить... У письменника немає таких палких прихильників: його твір читають у вільний час у селі чи в тиші кабінету; люди не збираються разом, щоб йому аплодувати... хоч би якою гарною була його книга, її читають із упередженою думкою, що вона є посередньою... це не звуки, які тануть у повітрі й забуваються: що написане, того не зітреш.

Ж. Лабрюйєр

* * *

Мабуть, в усне мовлення можна вкласти ще тонший смисл, ніж у писемне.

Ж. Лабрюйєр

* * *