Розділ «Частина перша»

• вчинення злочину внаслідок протиправної поведінки потерпілого;

• часткове усунення підзахисним заподіяної шкоди тощо[100].

Чудовий аналіз характеристик особи підсудного є в роботах відомих адвокатів Петра Пороховщикова[101], Наталії Михайловської і Віктора Одинцова[102].

Працюючи над підготовкою і особливо проголошуючи цю частину промови в залі судового засідання, не варто забувати про почуття міри. К. Арсеньєв писав, що читаючи Мішеля Лало, починаєш переконуватися, що кращих людей Франції необхідно шукати на лаві підсудних, і що його клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності. В одній справі захисник так захопився пошуком пом’якшуючих обставин для підсудного, який здійснив злочин у нетверезому стані, що висловив думку, нібито всі присутні в залі теж вживають алкоголь і що в тому немає нічого шкідливого. Суд прореагував на такий виступ адвоката окремою ухвалою на адресу юридичної консультації[103].

В іншій справі адвокат заявив у промові, що його підзахисний був того дня в нетверезому стані і здійснив злочин під впливом тяжких сімейних обставин: розлучення з дружиною, смерть матері. На те прокурор у репліці переконливо відповів, що підсудний до здійснення злочину двічі лікувався від алкоголізму, вдома влаштовував постійні скандали й до розлучення з дружиною і смерті матері. Такий аналіз особи аж ніяк не сприяє захисту[104].

Для молодих правників буде цікавою аргументація, якою користувався видатний судовий ритор С. Андрієвський:

«Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник» і «Біда». Герой першого, селянин Григор’єв, відкручував гайки, якими рейки прикріплювалися до шпал. Іншими словами, навмисно пошкоджував залізничну колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив злочин, передбачений ст. 1081 Уложения. В іншому — купець Авдеев, член ревізійної комісії збанкрутілого банку, підписував фальшиві звіти, тобто судився за злочин, передбачений ст. 1154 Уложения. Чехов не юрист. Але хто ж — навіть найкращий з нас — щодо цих двох звинувачуваних міг проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброюючу промову, яка позбавляє всіляку можливість переслідування цих двох злочинців (Григор’єва і Авдеева), як написав про це Чехов у двох коротеньких оповіданнях?!

А в чому ж таємниця? Тільки в тому, що Чехов правдиво і художньо змалював перед читачем побутові умови і внутрішнє життя цих двох, висловлюючись по-нашому, своїх «клієнтів».

І рішуче те ж саме ми повинні робити у кожному кримінальному захисті»[105].

Як же змальовують образ своїх клієнтів деякі наші адвокати? На жйль, нерідко скупо і примітивно. Ось витяги з адвокатських промов: «Бачите, товариші судді, можна плакати на суді, бити себе в груди, що я розкаююсь, в душу не можна проникнути». А він і не намагався це зробити. Навіть у виробничу характеристику, яка була в матеріалах справи, і непогана, і в ту, «не проник». Або: «Дозвольте, товариші судді, сказати кілька слів про особу підсудного». Не давши характеристики особи свого підзахисного, не розкривши мотивів поведінки, адвокат зачитав кілька абзаців із стандартної виробничої характеристики. І далі продовжує: «Але ж ви, товариші судді, не повинні вирішувати справу так, особистість також потрібно враховувати». Після цього захисник зачитав кілька фраз виробничої характеристики, і на цьому скінчилася ця частина судової промови.

Як тут не згадати Петра Пороховщикова: «Стислість характеристики зовсім не є перевагою в судовій промові, коли з особистістю пов'язане пояснення справи». Наші кращі ритори нерідко обмежувались одним натяком на саму подію злочину, натомість віддавали всю свою увагу характеристиці і психології. Такі промови Спасовича у справі Олександри Авдєєвої, Андрієвського у справі Тарновського (справа розглядалася в 1905 році в Гомелі. Тарновський звинувачувався в убивстві коханця своєї дружини Боржевського. Після захисної промови С. Андрієвського присяжні виправдали підсудного). Такі майстри не могли говорити зайвого, а приклади ці свідчать, що вони зовсім йе турбувалися про стислість.

Отож, якщо ритор визнав, що характеристика відомої особи необхідна для справи, він повинен відпрацювати її якнайретельніше. Важливо, щоб у присяжних склалося і закріпилося саме таке уявлення про людину, яке необхідне ритору. Його супротивник, звичайно, подасть ту ж людину в іншому вигляді. Але це не значить, що друге зображення закриває перше, чи навпаки. В цьому якраз і сприятливі умови для обох риторів. Вони можуть бути правими обидва, якщо тільки будуть обидва правдивими і обережними. Зрозуміло, що за детальним розбором характеру дійових осіб необхідно знайти для кожного образний або сильний якраз, який об’єднував би сказане. Так, Громницький називає Олександра Тальма «скаженим», Спасович Авдєєву — «істотою, ледь подібною на нерозвинену людину»; про Ольгу Палем Карабчевський говорить: «безалаберний жмуток нервів»[106].

5.6. Міркування про цивільний позов, міру покарання

Визначення збитків, завданих злочином, — це тема, яку не може обійти захисник у своїй судовій промові, якщо фактичні обставини справи вимагають постановки таких питань, які стосуються цивільного позову. Саме захисник повинен поставити ці питання в своїй промові і вирішити їх відповідно до матеріалів справи і вимог закону.

Нерідко від правильного вирішення питання про шкоду залежить кваліфікація злочину. У справах розкрадання державного чи іншого майна розмір крадіжки (дрібний, великий, дуже великий) визначає кваліфікацію вчиненого. Розмір збитків визначає кваліфікацію злочину в ряді інших випадків. У групових справах, у яких ідеться про шкоду, завдану спільними злочинними діями двох і більше осіб, правильне вирішення питання про збитки з дотриманням принципу індивідуалізації вини і відповідальності набуває особливого значення.

Захисник повинен потурбуватися про те, щоб майнова відповідальність його підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями. Інколи в групових справах підсудним ставляться у вину окремі самостійні злочини і вирішується питання про часткову або солідарну відповідальність. Щоб солідарна відповідальність необґрунтовано не застосовувалась, — саме про це має подбати адвокат.

При підготовці цієї частини промови особливу увагу слід звернути на постанови Пленуму Верховного Суду України, практику судів України у кримінальних справах і використати її у своїй захисній промові. Захисник не має права недооцінювати питання шкоди і її відшкодування, питання цивільного позову.

Обставиною, пом’якшуючою відповідальність підсудного, є добровільне відшкодування завданої втрати, усунення заподіяної шкоди і навіть часткове усунення винним заподіяної шкоди. На це слід звернути увагу суддів у своїй захисній промові. Пасивність захисника може призвести до задоволення позову, не обґрунтованого матеріалами кримінальної справи.

Висновки захисника в судовій промові повинні бути послідовними, обґрунтованими, принциповими, чітко сформульованими. Всі доводи, які наводить адвокат, повинні підвести його до прохання про міру покарання, до формулювання остаточних висновків у справі. Якщо в результаті належного аналізу доказів захисник доходить висновку, що подія злочину відсутня, в діянні підзахисного немає складу злочину або недоведена участь підсудного у вчиненні злочину, він просить суд постановити виправдувальний вирок. Що стосується цивільного позову, заявленого у справі, то захисник просить відмовити в цивільному позові, якщо він ставить питання про винесення виправдувального вироку за відсутності складу злочину або за недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину; або про залишення цивільного позову без розгляду, якщо йдеться про виправдання за відсутності в діях підсудного складу злочину, оскільки в цьому випадку у потерпілого залишається право звернутися з позовом знову в порядку цивільного судочинства.

Коли захисник не заперечує факт здійснення злочину, він зобов’язаний висловити свої міркування про міру покарання. Не рекомендується вказувати конкретну міру покарання. Найчастіше ж у залі судового засідання звучать ось такі фрази: «Прошу призначити мінімальну міру покарання, вказану у статті... Кримінального кодексу України»; «прошу призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, і застосувати ст.... КК України»; «прошу призначити м’якішу міру покарання, ніж просив товариш прокурор» тощо.