Розділ «Частина перша»

Наш мудрий філософ Григорій Сковорода писав: «Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого».

4.3. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)

Виступаючи в суді, прокурор зобов’язаний найперше встановити перед судом, чи є злочин в тому, що було здійснено, і який саме. Завдання державного обвинувача — відновити в пам’яті присутніх загальну картину злочину, чіткіше окреслити його основні риси, підготувати слухачів до сприйняття злочинів.

Існує кілька способів викладу фактичних обставин справи: хронологічний (так, як установив слідчий), систематичний (так, як це мало місце в дійсності), змішаний (перший і другий разом).

Прокурори віддають перевагу хронологічному способу викладу фабули справи, ніби відновлюючи обставини в тій послідовності, в якій вони були встановлені у стадії попереднього розслідування і в ході судового слідства.

У справі про випуск недоброякісної продукції прокурор виклав обставини таким чином:

«Попереднім і судовим слідством установлено, що директор Тасинського склозаводу Варушкін, головний інженер заводу Же-ков і начальник відділу технічного контролю Крупеннікова відвантажили минулого року московській парфумерній фабриці «Новая заря» десять партій скляних флаконів (загальною кількістю 984 тисячі штук). Ця продукція, у зв'язку з виявленням при її прийомі великого браку, була повернена заводу-виготувану, де в результаті пересортування визнані повністю непридатними для використання як склотара 77 тисяч флаконів, тобто в середньому забраковано 7,8% виробів. Випуск недоброякісної продукції спричинив склозаводу матеріальних збитків на 3958 крб. 31 коп.»[64].

За систематичного викладу обставини справи подаються у такій послідовності, в якій вони мали місце в дійсності. Прикладом є виступ того ж прокурора у справі про вбивство.

«Події, які стали предметом судового розгляду, розгорталися таким чином.

Надвечір 31 жовтня п’яний Анатолій Виноградов, знаходячись у Будинку культури імені Дегтярьова, в тому самому Будинку культури, де сьогодні йде судовий процес у його справі, повів себе зухвало, брутально, ображаючи своїми вчинками і словами оточуючих.

Запросивши на танок Галину Бушуеву, він допустив вільності в поводженні з дівчиною, а на прохання «танцювати як слід» нецензурно вилаяв її. Природно, Галина Бушуева відмовилася танцювати з Виноградовим. Її прикладу послідувала і Ніна Кузнецова, яку він майже силою вихопив на танок із групи дівчат.

Виноградов, невдоволений відмовою двох дівчат танцювати з ним, вийшов із Будинку культури і попрямував до свого гуртожитку. На вулиці Куйбишева біля будинку № 15 Виноградов зупинив Ларису Тезіну, яка поспішала додому, і перегородив їй вхід на ганок. Ухопивши за рукав пальто, не давав можливості піднятися вгору східцями. Тезіна просила дати їй спокій. Виноградов опустив руку, піднявся вище, загородив вхід у двері і почав сипати прокльони на адресу ковровців:

«Дуже не сподобалося, в Коврові люди темні...»

Потім він запропонував Тезіній прогулятися з ним. Відмова Лариси від його пропозиції викликала нову хвилю злості. Виноградов несподівано кілька разів ударив Тезіну в обличчя, в живіт, в спину. Тезіна закричала. Розлючений хуліган затиснув рот дівчини долонею і намагався відірвати її руки від перил, стягнувши з ганку, і примусити силою піти з ним. Тезіній удалося вирватися з «обійм» Виноградова і вскочити в будинок.

Залишившись один, Виноградов пішов до свого гуртожитку і зупинився біля нього. Було близько 24 години. На той час із клубу поверталися додому Тетяна Ісаева і Галина Бушуева. Дівчата дійшли до автобусної зупинки, зустрілися з Парфеновым і Вазоновим і разом пішли по вулиці Піонерській. Зупинилися біля школи. Галина запропонувала йти далі, але Тетяна, ще не закінчивши розмови з Вазоновим, затрималася. Галина залишила подругу і пішла одна. У неї не було підстав підозрювати щось недобре. Через кілька хвилин Тетяна розпрощалася з Базановым і пішла слідом за Галиною.

Потапов і Сомов, які стояли на вулиці проти гуртожитку, в якому жив Виноградов, підтвердили, що через 5—10 хвилин після того, як мимо пройшла Галина Бушуева, вони побачили Тетяну Ісаєву, яка наближалася, і порадили їй догнати подругу. Тим часам до Сомова і Потапова наблизився Виноградов і, не зупиняючись, пішов за Ісаєвою. Цей факт установлений на попередньому слідстві і в суді з граничною ясністю. Він визнаний підсудним, зафіксований на очній ставці між Виноградовим і Потаповим. На цьому нитка прямих показань свідків обривається.

Ісаєва залишилась у безлюдному місці наодинці з Виноградовим, а вранці 1 листопада її труп зі слідами насильницької смерті був виявлений на полі, прилеглому до Вишневої вулиці”[65].

Нерідко виклад фактичних обставин справи у звинувачувальній промові поєднується з показом суспільної небезпеки здійсненого злочину. Це підсилює виховний вплив судового процесу, розкриває причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

У цій же справі про вбивство Тетяни Ісаєвої прокурор Віктор Царьов відзначає велике громадське значення справи, ту тяжку моральну травму, яку нанесено жителям міста. Вказавши, що тисячі ковровців, які не змогли потрапити до залу, зібралися в сквері біля Будинку культури і слухають процес по радіо, сказав:

“Інколи говорять, що хуліганство — це безмотивне бешкетування, і якщо не звертати увагу на дії хуліганів, вони скоро заспокояться і все скінчиться миром. Такі судження неправильні за своєю суттю.