Розділ «Частина перша»

3. Чим можна вплинути на їхнє рішення?

Те, що потрібно доказати, пише Петро Пороховщиков, є головним положенням, головним висновком промови. Те, що може вплинути на рішення суддів, він називає нервами.

В теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсудний винуватий у такому-то злочині; головний висновок захисту також один: підсудний у такому-то злочині не винен. Тому теоретично обидва ритори повинні докласти всіх зусиль, необхідних для такого висновку.

На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих положень. І далі П. Пороховщиков наводить приклад.

Підсудний звинувачується у підробці розписки на дванадцять тисяч карбованців; підробка зроблена вельми майстерно. Теоретично головне положення звинувачення — підсудний винуватий у тому, що підробив розписку; але можливо, що звинувач обмежить своє надання доказуванням: а) того, що підсудний не мав у своєму розпорядженні 12 тисяч карбованців, які нібито позичив потерпілому, і б) якщо розписка підроблена, ніхто інший, крім підсудного, не міг здійснити підробки. Захисник може обмежитися доказуванням того, що розписка могла бути підробленою іншою особою[49].

Всі три питання взаємопов’язані між собою, оскільки в них одна мета. Вони будуть «переплітатися» у голові ритора, стикатися одне з одним, але промовець повинен чітко розділити їх з самого початку. З чого ж починати?

3.1. Збирання матеріалів

Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: збирання матеріалів, аналіз матеріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови.

Збирання матеріалів починається в процесі вивчення кримінальної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити або ж помітити якимось значком. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.

Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова — це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом попереднього слідства. Як прокурору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.

У свої нотатки ритор повинен записувати не лише найсуттєвіше з того, що проходило в суді, але й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збирання матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збирання матеріалів ускладнюється.

Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді і її негайна оцінка — все це діяльність прокурора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.

Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обґрунтованої суперечки з експертом у судовій промові.

Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно полегшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і складних справах записи слід робити за розділами: епізоди звинувачення, показання підсудних, документи, речові докази, висновки експертів і т. п.

Прокурор складає так зване спостережне провадження, адвокат — адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збирання матеріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент — коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.

3.2. Аналіз матеріалів

Роздуми з приводу матеріалів для судової промови розпочинаються задовго до судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться в них.

Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди викликають сумнів у їх достовірності й не можуть використовуватися в кримінальному процесі.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 25 березня 1988 року «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» вказав: «Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволені методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправдивих показань. Коли при судовому розгляді з’ясується, що доводи про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ’єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором»[50].