Розділ «ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»

Будучи єдиною, система принципів судової влади поділяється на три підсистеми: інституціональну (загальні принципи судової влади), функціональну (принципи відправлення судочинства) й організаційну (принципи організації системи судових органів, або судоустрійні принципи). Усі вони хоча й пов’язані між собою, але утворюють самостійні галузеві підсистеми, кожна з яких відрізняється сферою поширення і призначенням.

Інституціональні принципи фіксують загальні відносини, що виникають при запровадженні інституту судової влади в суспільстві, окреслюють її місце в системі поділу влади й загальних засад взаємовідносин з іншими державними та приватними інститутами.

Функціональні принципи судової влади стосуються відносин, що виникають при судовому розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних та інших справ. Але на відміну від таких специфічних принципів, на яких будується окремий процес судочинства, функціональні принципи розкривають загальні засади здійснення й реалізації повноважень судової влади, характерні для будь-кого процесу розгляду судової справи і для всіх видів судочинства.

Організаційні (судоустрійні) принципи звернені до відносин, що виникають не з приводу розгляду й вирішення конкретного виду судової справи, а з приводу організації судової системи, структури її органів, статусу суддів, тобто у зв’язку з організаційними відносинами. У курсі «Організація судових та правоохоронних органів» вивчаються переважно принципи інституціональні й організаційні, а функціональні докладно вивчаються на навчальних курсах з кримінального, адміністративного, цивільного й господарського процесів.

Чітке дотримання всієї системи принципів забезпечує повний, всебічний та об’єктивний розгляд кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справ і тим самим виконання завдань судової влади.

Система принципів судової влади не залишається незмінною. Підкоряючись загальним закономірностям розвитку держави, деякі з них набувають нового змісту, з’являються й нові принципи..

Судово-правова реформа, що провадиться в Україні, прийняття нових матеріальних і процесуальних законів суттєво впливають на вдосконалення системи принципів судової влади, надаючи багатьом з них нового змісту.

В змісті коментованої статті Закону втілено принцип паритетності судової влади. Позаяк стаття 6 Конституції України закріпила, що державна влада поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову. Жодного пріоритету одній владі стосовно інших не передбачено. Кожна гілка влади має відповідну компетенцію у сфері суспільних відносин, самостійно виконує властиві лише їй функції. Судова влада покликана розглядати й вирішувати на підставі закону всі правові спори, що виникають у державі, незалежно від кола суб’єктів, які сперечаються. Рішення, що виносяться органами судової влади, в силу принципу паритетності не потребують будь-кого затвердження іншими гілками влади.

Цей принцип передбачає виключну компетенцію судової влади: це насамперед межі поширення судової влади, остаточність рішень, що приймаються судовою владою, їх обов’язковість.

У межах, визначених Конституцією, чинними законами України щодо вирішення юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, усіх конфліктів правового характеру, що виникають у суспільстві, роль арбітра належить без всякого винятку судовій владі. У цьому сенсі вона поширюється на всі відносини, що виникають між різними суб’єктами (як між громадянами, так і між громадянами і державою). По всіх цих спорах судові органи приймають рішення. Рішення та інші акти органів судової влади, що набули чинності, обов’язкові для всіх без винятку органів державної влади, підприємств, установ, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному виконанню на всій території України. Невиконання вимог суддів, постановлених органами судової влади актів, що набрали чинності, призводить до встановленої законом відповідальності.

Принцип паритетності судової влади також передбачає певні гарантії дотримання необхідного рівня фінансування судової влади, пропорційного розподілу коштів у межах держбюджету з іншими гілками влади, належну оплату праці суддів і фінансування на утримання судових установ.

Стаття 2. Завдання суду

1. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення: захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; захисту прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави.

Ці завдання суд виконує виходячи із принципу верховенства права, який згідно ст. 8 Конституції діє в Україні. Це означає, що суд як правовий інститут держави при здійсненні правосуддя виходить з пріоритету права перед іншими соціальними нормами, наприклад звичаями, мораллю тощо. Суд, здійснюючи правосуддя, повинен керуватися тільки Конституцією і законодавством України.

Головне, щоб у юридичній діяльності суду правосуддя здійснювалося на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання, передбачені у статті, що коментується, суд виконує під час здійснення правосуддя — розгляду і вирішення конкретних судових справ правовими засобами, які йому надані у судочинстві для захисту гарантованих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завдання суду при здійсненні правосуддя конкретизовані у процесуальному законодавстві (ЦПК, ГПК, КУпАП, КПК), яке врегульовує порядок провадження у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному судочинстві.

Наприклад, здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямовано на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та справедливе їх покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Виконання цієї мети при розгляді і вирішенні конкретної кримінальної справи забезпечується додержанням судом процесуальних правил, що є реалізацією демократичних засад правосуддя, спрямованих на гарантування підсудному, потерпілому, іншим учасникам процесу їхніх прав і охоронюваних інтересів, зокрема права підсудного на захист, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом, дотримання презумпції невинуватості та ін.