Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

За період перебування в одній установі засуджений звикає до рівня вимог, що висуваються до нього, одержує робітничу спеціальність, може продовжити загальне і професійне навчання. Адміністрація установи виконання покарань має можливість всебічно вивчати особу злочинця, його соціальні зв’язки за ме­жами колонії, застосовувати до нього індивідуальну програму виховного впли­ву, інші заходи для полегшення подальшої соціальної адаптації після звільнен­ня. Переведення засудженого до іншої виправної установи навіть того ж рівня безпеки перериває (зупиняє) цей процес, примушує починати все спочатку. Така ситуація призводить до значних втрат психолого-педагогічного, матеріа­льно-фінансового і організаційного характеру.

Тому лише у виняткових випадках і тільки спеціально визначена катего­рія осіб може бути направлена до відповідної установи виконання покарань ін­шого регіону незалежно від місця проживання або засудження, а саме:

а) засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (на­ціональний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного предста­вництва, запис у судовому рішенні);

б) колишні працівники суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів;

в) особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

г) особи, яким визначено відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу;

ґ) особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

д) особи, яких засуджено за одним вироком суду.

2. Сьогодні кримінально-виконавча система України нездатна створити в кожній області колонії всіх рівнів безпеки, і тому інколи немає можливості розмістити засуджених поряд з місцем проживання їх рідних. Апеляційна ко­місія Державного департаменту України з питань виконання покарань постійно звертає увагу Регіональних комісій на необхідність при розподілі засуджених по установах визначеного рівня безпеки в обов’язковому порядку враховувати їх постійне місце проживання до засудження та наявність найближчого соці­ально-корисного оточення, родичів, тим більше, коли від них надходять кло­потання, і позначати про це в запиті на індивідуальний наряд.

3. Загальне правило про відбування покарання засудженим в одній виправ­ній чи виховній колонії, передбачене ч. 1 ст. 93 КВК України, має певні винятки, їх переведення допускається за виключних обставин, які перешкоджають засудженому залишатися у цій колонії. Перелік цих обставин закон не визна­чає, але всі вони переважно пов’язані з особою засудженого.

Винятковими підставами, які зумовлюють переведення засудженого з од­нієї колонії в іншу того ж рівня безпеки можуть бути: а) забезпечення особистої безпеки засудженого або засуджених (того, що переводиться, або тих, які залишаються); б) поведінка засудженого, яка ро­бить неможливим його перебування у даному оточенні в силу негативних на­хилів засудженого; в) переведення до іншої установи з метою полегшення роз­криття злочину; г) уникнення інших надзвичайних обставин в колонії (групова непокора, масові заворушення), ґ) стихійне лихо, епідемії. І, нарешті, переве­дення засуджених матиме місце при реорганізації або ліквідації виправної уста­нови у зв’язку з невідкладною необхідністю.

4. Якщо засуджений захворів, має тимчасову непрацездатність і потребує спеціального медичного втручання, він може бути переведений до загальної клінічної лікувальної установи, яка діє на правах міжобласної і обслуговує хворих кількох областей. Після одужання він повертається в колонію, де пере­бував раніше. При захворюванні на туберкульоз або загостренні інших хроні­чних захворювань засудженого переводять в спеціалізовану установу, де хво­рий може одночасно з відбуванням покарання одержувати необхідну медичну допомогу.

5. Порядок вирішення питань переводу засудженого до іншої установи за­лежить від того, здійснюється він у межах однієї області чи носить характер міжобласного. У першому випадку питання вирішується Регіональною комі­сією територіального управління ДДУПВП після всебічного вивчення підстав, думки адміністрації та характеристики засудженого; у другому — Апеляційною комісією ДДУПВП.

6. Підстави переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої, іншого рівня безпеки, передбачені статтями 100, 101 КВК України.

Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній

1. У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагности­ки і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створю­ються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; поси­леного контролю; соціальної реабілітації.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого кон­тролю.

Вказані дільниці ізолюються одна від одної.

2. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новопри­булі до колонії засуджені.