Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

[В абзац другий статті 188-14 внесено зміни згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007 р.]

[Кодекс доповнено статтею 188-14 згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням законодавства про енергозбереження. Відповідно до Закону України «Про енергозбереження» від 01.07.1994 p. № 74/94-ВР «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження щодо усунення порушень законодавства про енергозбереження; 2) ненаданні їм передбаченої законодавством інформації або надання недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів; 3) створенні перешкод для доступу до енергоспоживаючих об’єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів.

1. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про енергозбереження» від 01.07.1994 р. № 74/94-ВР державний контроль у сфері енергозбереження здійснюється Державною інспекцією з енергозбереження згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Державному контролю підлягає енергетичне господарство, що містить всі підприємства і установи з отримання, переробки, перетворення, транспортування, зберігання, обліку та використання паливно-енергетичних ресурсів, розміщених на території України, окремі споруди та інженерні об’єкти інших підприємств і установ, які використовуються для зазначених цілей. Державному контролю також підлягає правильність та ефективність використання цільових коштів, виділених з фонду енергозбереження для вжиття заходів щодо раціонального використання та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів. Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції, які є похідними від їх повноважень, що визначені Кабінетом Міністрів України утворює об’єктивну сторону цього правопорушення.

2. Ненадання посадовим особам органів Державної інспекції передбаченої законодавством інформації або наданням недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів - це непредставлення даних про витрати паливно-енергетичних ресурсів, даних обліку та звітності щодо енергоспоживання (енерговикористання, енергозбереження) або надання даних з цих та інших питань, які не відповідають дійсності.

3. Створенні перешкод для доступу до енергоспоживаючих об’єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів - це дії (бездіяльність), які роблять неможливим (утруднюють) реалізацію наданих посадовим особам органів Державної інспекції прав та виконання обов’язків щодо обліку та звітності даних з питань енерговикористання (енергоспоживання, енергозбереження).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

Стаття 188-15. Невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту

Невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188-15 згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України. Безпека судноплавства - це стан збереження (захищеності) людського здоров’я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного із загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків (п. 1.7 Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904). Система безпеки судноплавства охоплює: захист людини - захист її життя, здоров’я, майна, її прав Щодо використання територіального моря, внутрішніх вод та інших водойм загального користування для праці, відпочинку, спорту, використання водних ресурсів, у тому числі і Для судноплавства; захист довкілля - його захист від негативного впливу судноплавства; судна - їх стан, умови плавання та перебування на них людини; водні шляхи — їх придатність до використання, умови плавання ними; берегові об’єкти - їх відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовність і надійність.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконанні законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України; 2) ненаданні їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації; 3) створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків.

Вимоги щодо дотримання (виконання) правил безпеки судноплавства на морському і річковому транспорті передбачені статтями 3, 4, 16 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 p. № 232/94-ВР, статтями 10, 23, 64, 75 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 p. № 176/95-ВР, Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904 та іншими нормативними актами.

У положеннях про структурні підрозділи, в посадових інструкціях працівників, які беруть участь у забезпеченні безпеки судноплавства визначаються конкретні обов’язки, права і відповідальність посадових осіб у цій сфері. Наприклад, відповідно до п. 7 Положення про Державну інспекцію з безпеки мореплавства флоту рибного господарства посадові особи цієї Інспекції мають право: 1) безперешкодно в будь-який час перевіряти підприємства, установи, організації, судна флоту рибного господарства незалежно від форм власності з метою здійснення нагляду за дотриманням ними вимог безпеки мореплавства; 2) уносити пропозиції Укрдержрибгоспу щодо відкликання документів про відповідність системи управління безпекою компаній та свідоцтв про управління безпекою суден, скасування ліцензій та квот у разі виявлення порушень вимог безпеки мореплавства та ведення промислу; 3) брати участь у розробці нормативно-правових актів з питань безпеки мореплавства, перевезення вантажів рибного господарства (у тому числі небезпечних), запобігання забрудненню довкілля з суден, форм документів про відповідність міжнародним і національним вимогам та затверджувати їх згідно з вимогами законодавства України; 4) давати обов’язкові для виконання посадовими особами підприємств, установ, організацій, суден флоту рибного господарства приписи щодо усунення порушень вимог законодавства України з питань безпеки мореплавства і контролювати їх виконання; 5) видавати організаційно-розпорядчі документи, якими врегульовуються питання діяльності Держрибфлотінспекції; 6) у встановленому порядку порушувати питання щодо скасування розпорядчих документів підприємств, установ і організацій у частині, що суперечить вимогам безпеки мореплавства; 7) зупиняти судна флоту рибного господарства чи забороняти їх рух у випадках, що загрожують збереженню людського життя, суден та майна, забрудненню довкілля, до усунення виявлених порушень вимог нормативних актів з питань безпеки мореплавства; 8) у встановленому порядку порушувати питання щодо усунення від виконання обов’язків капітанів та інших членів екіпажу суден рибного господарства та притягнення їх до відповідальності за порушення правил з безпеки мореплавства, забруднення довкілля із суден; 9) безкоштовно користуватись засобами зв’язку, транспортом, суднами організацій, установ та підприємств рибного господарства всіх форм власності для доставки працівників Держрибфлотінспекції до місця аварії, а також на судна підприємств з метою їх інспектування; 10) взаємодіяти з центральними органами виконавчої влади, Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства Мінтрансу України з питань безпеки мореплавства в територіальних морських водах, а також на річках, водосховищах та інших водоймах; 11) інспектувати навчальні заклади, що готують фахівців для флоту рибного господарства на відповідність вимогам міжнародних договорів, що стосуються підготовки моряків та персоналу риболовних суден; 12) безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій рибного господарства незалежно від форм власності інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань; 13) брати участь в атестації осіб, відповідальних за безпеку мореплавства на підприємствах, в установах і організаціях рибного господарства, незалежно від форм власності; 14) укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді; 15) створювати відділення, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, затверджувати положення про них.

Відповідно до ст. 26 Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України. Українські судна, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, реєструються у Судновій книзі України. Судно, зафрахтоване за договором бербоут- чартером (ст. 203 цього Кодексу), за заявою фрахтувальника може бути тимчасово, але не більше терміну дії договору, зареєстровано у Державному судновому реєстрі України або в Судновій книзі України, якщо на момент фрахтування воно не було внесено в судновий реєстр іншої держави та якщо таке судно внесено в судновий реєстр іншої держави, але запис, зроблений у судновому реєстрі цієї держави, зупинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат. У разі, коли в іншій державі дозволено внесення судна в декілька суднових реєстрів, від цієї вимоги можна відмовитися. Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Невиконання вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України, які є похідними від їх повноважень утворює об’єктивну сторону цього правопорушення.

Інформація про стан безпеки судноплавства складається з: передачі інформації в установленому порядку; отримання та цільового збирання інформації про стан безпеки судноплавства; обліку та систематизації інформації; аналізу показників аварійності та стану безпеки судноплавства; підготовки висновків і відповідних пропозицій. Інформація про виявлені відхилення від вимог безпеки судноплавства та аварійні події надходить в органи управління для аналізу або розслідування, прийняття управлінських рішень та контролю за їх виконанням. Відповідно до ст. 30 Кодексу торговельного мореплавства про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в Державний судновий реєстр України або Суднову книгу України, власник судна або фрахтувальник за бербоут- чартером протягом двох тижнів з дня цих змін повинен повідомити орган реєстрації судна.