РОЗДІЛ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Законодавець не робить розмежування в подальшому русі справи в залежності від того, правила якої підсудності (предметної, територіальної чи іншої) є порушенні при прийняття та розгляді конкретної справи. В будь-якому випадку вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об’єктивно не впливають. Якщо порушення правил підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то цивільну справу необхідно передати до належного суду. Якщо ж такі порушення виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору.

У суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення. Тільки якщо є об’єктивні передумови вважати, що рішення суду може бути неправосудним (наприклад, справу розглянуто за відсутності відповідача, який вказував на порушення правил підсудності і заявляв клопотання про передачу справи до належного суду), його належить скасувати, а справу необхідно передати до належного суду.

Якщо справа передається з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини першої коментованої статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

Така передача здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення.

Стаття 117. Недопустимість спорів про підсудність

1. Спори між судами про підсудність не допускаються.

2. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

1. Зі змісту ЦПК, зокрема ст. 121, випливає, що основний обов’язок (і це є контрольна функція суду щодо дотримання закону та цивільно-процесуальної форми цивільного процесу) щодо визначення та перевірки дотримання при поданні позову правил підсудності лежить на судові.

З іншої сторони, ЦПК чітко визначає правила визначення підсудності щодо конкретних справ, які служать алгоритмом визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної справи.

У зв’язку з цим та для того, щоб не допустити безпідставної тяганини під час розгляду цивільних справ з боку судів, на яких і лежить обов’язок правильно застосувати правила про підсудність, коментована стаття встановлює правило про недопустимість суперечок між судами про підсудність.

Справа, надіслана в установленому порядку від одного суду до іншого суду в межах України в порядку ст. 116 Кодексу, повинна бути прийнята судом, до якого вона була спрямована до розгляду. Недопустимість суперечок про підсудність означає, що суд, якому передана справа, не має права відмовити у прийнятті надісланої до нього справи з дотриманням правил про підсудність. Якщо суд вважає, що справа надіслана йому в порушення закону або необґрунтовано, він може повідомити про це вищестоящий суд. Таке повідомлення може бути здійснене у формі постановлення окремої ухвали, надіслання подання чи доповідної записки.

Глава 2. ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

Стаття 118. Пред’явлення позову

1. Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами другою і третьою статті 111 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.

2. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

3. Позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

(У редакції Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року)

1. Діяльність суду по захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу протікає в різних процесуальних формах, основною з яких є позовна. Позов — це:

• звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

• засіб судового захисту;