РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Ст. 385 КК України передбачає кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань в суді. При цьому відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними — усна, письмова тощо.

6. Коментована стаття вказує, що за невиконання інших обов’язків свідок несе відповідальність, встановлену законом. Так, зокрема ст. 1853 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка або в його непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених в суді правил. При цьому передбачається можливість накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Стаття 51. Особи, які не підлягають допиту як свідки

1. Не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

1. В коментованій статті встановлено обмеження щодо осіб, які не підлягають допиту як свідки. Неможливість використання в цивільному судочинстві показань цих осіб зумовлена фізичним станом особи або її особливим службовим (професійним) становищем.

Ці особи не підлягають допиту як свідки, а тому не можуть навіть викликатися в суд в якості свідків.

Якщо ж обставини, з якими пов’язується неможливість давати показання встановлюються після допиту свідка (наприклад, перебування на лікуванні у психіатричному закладі), його показання не можуть братися до уваги при вирішенні спору.

2. Щодо недієздатних фізичних осіб, а також осіб, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання, то така нездатність є абсолютною, тобто такі особи не можуть бути свідками у будь- якій справі, доки вони мають певні психічні чи фізичні вади.

Така норма, крім заборонного характеру, носить і превентивний характер, оскільки має на меті запобігати будь-якому спотворенню доказової інформації, а при допиті такої категорії осіб спотворення і викривлення очевидне, що в свою чергу створюватиме плутанину і може призвести до ухвалення необґрунтованого рішення.

Згідно ст. 39 ЦК особа за рішенням суду може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Отже, в силу того, що така особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, вона не може бути допитана як свідок, оскільки такі показання можуть бути спотвореними чи взагалі неправдивими.

3. Сам лише факт перебування особи на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі не позбавляє особу можливості давати показання. При цьому необхідно, що б мала місце одночасно й друга умова — нездатність особи через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання.

Такий стан особи може існувати як на час сприйняття певних обставин, так і на час розгляду справи. Наприклад, якщо особа була в «нормальному» стані на момент сприйняття певних обставин, але згодом захворіла на психічну хворобу, внаслідок якої не може давати показання, то вона не може бути допитана як свідок.

Наведена у п. 1 ч. 1 коментованої статті норма охоплює й тих осіб, які фізичних або психічних вад не мають, але не можуть правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання з урахуванням фізичного стану або психічного розвитку (наприклад внаслідок свого віку або рівня знань). З цих причин, не підлягають допиту як свідки, наприклад, малолітні особи щодо обставин, які вони не можуть правильно сприймати з урахуванням своєї вікової психіки, або які вони не можуть відтворити через відсутність достатнього словникового запасу.

Згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р. психіатричний заклад — психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.

За загальним правилом інформація про психічний стан особи і її лікування в психіатричному лікувальному закладі носить конфіденційний характер, проте даний Закон передбачає, що допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для, зокрема, суду.