РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Так, справи у порядку апеляційного провадження розглядаються судом колегіально у складі трьох суддів. Відповідно до ст. 291 ЦПК судами апеляційної інстанції є судові палати в цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, яке оскаржується.

Що стосується питання призначення головуючого, то у коментованій статті зазначається, що головуючий призначається у встановленому законом порядку. Однак в законодавстві відсутня норма про те, який саме порядок його призначення, що є серйозною прогалиною чинного законодавства з огляду зокрема на те, що відсутністю прозорої процедури в цьому питанні може призводити і часто призводить до впливу на голову суду та суддів з боку окремих посадових чи службових осіб органів виконавчої влади чи інших державних чи недержавних структур.

У статті 297 ЦПК передбачено тільки, що справи передаються судді-доповідачу у порядку черговості. Проте, аналізуючи функції та повноваження судді-доповідача, який завжди входить в колегіальний склад суду, що розглядає справу, можна зробити висновок про те, що не він виступає головуючим даного судового засідання, а хтось із інших суддів колегії.

В будь-якому випадку на рівні закону — ЦПК України чи спеціального закону в сфері судочинства необхідно визначити прозору та справедливу процедуру призначення головуючого колегії суддів, що розглядає справу незалежно від інстанції, в якій здійснюється провадження по справі.

8. Дещо інше правило встановлене щодо формування складу суду при розгляді цивільних справ у суді касаційної інстанції. В цій інстанції справи розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. Отже, на відміну від першої чи апеляційної інстанції, де чітко визначено склад суду, в касаційній інстанції законодавець встановив тільки нижню межу щодо кількісного складу суду. З нормативного положення цієї частини статті випливає висновок про те, що не буде порушенням процесуальних норм, що регулюють питання скалу суду, якщо такий склад суду в касаційній інстанції складатиметься не з трьох, а чотирьох чи більше суддів. Основним в даному питанні є критерій доцільності в тому чи іншому кількісному складі суду.

9. Розгляд справ у Верховному Суді України (в порядку перегляду судових рішень) відбувається тільки колегіально.

10. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами. Судом в такому випадку, що здійснює перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами, є суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Тобто на цю ситуацію поширюються загальні правила щодо складу суду: яким був склад суду, що ухвалив судове рішення по справі, таким він буде при його перегляді у зв’язку з нововиявленими обставинами.

При цьому суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається виключно в порядку, встановленому частиною третьою статті 111 цього Кодексу.

Стаття 19. Порядок вирішення питань колегією суддів

1. Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.

2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.

3. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

1. Під час розгляду цивільної справи в порядку цивільного судочинства на будь-якій із стадій цивільного процесу чи то в суді першої інстанцій, апеляційній чи касаційні інстанції перед судом постає необхідність у вирішенні поточних питань, пов’язаних з рухом та в кінцевому результаті вирішенням справи, що зумовлено як законодавством (кожна стадія цивільного процесу повинна закінчуватися винесенням відповідного процесуального судового рішення), так і реалізацією суб’єктами процесу (зокрема сторонами) своїх процесуальних прав та обов’язків.

Саме тому передбачений процесуальним законом в цій статті порядок вирішення питань, що виникають при розгляді справи, з однієї сторони є гарантією незалежності суддів, рівноправності всіх членів суду з максимальним забезпеченням умов для виявлення особистої думки кожного члена суду, а з другої — забезпечувальним механізмом реалізації сторонами та іншими учасниками процесу своїх прав та засобом забезпечення швидкого та правильного руху справи, шляхом усунення та вирішення питань, що виникають у будь- якій справі і можуть перешкоджати реалізації основних завдань цивільного судочинства, передбачених ст. 1 цього Кодексу щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

Закон наділяє всіх суддів, які входять до складу суду, що розглядає справу, однаковими повноваженнями при вирішенні будь-яких питань, що виникають під час судового засідання. Всі питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів. Законодавець використав найбільш справедливий та універсальний спосіб вирішення питань, пов’язаних з розглядом цивільної справи, який використовується ще з найдавніших часів і впливає на об’єктивність прийнятого по конкретному питанню рішення. Це правило голосування зумовлює непарну кількість суддів при колегіальному складі суду для того, щоб прийняття рішень не блокувалося рівною кількістю голосів, а самі рішення були прийняті.

Принцип прийняття рішення більшістю голосів у разі розбіжності думок суддів з приводу питання, винесеного на розгляд, поширюється і на вирішення питань вищестоящими судами. Однак з цього загального правила є винятки. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 332 ЦПК в суді касаційної інстанції справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду, що складається з трьох судді, дійшов такого висновку. Відповідно до ст. 356 ЦПК питання про допуск скарги до провадження у зв’язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів. Скарга вважається допущеною до провадження у зв’язку з винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

Встановлено також правило, що головуючий голосує останнім. Це правило є виправданим, оскільки інший порядок голосування, ніж це передбачено ч. 3 коментованої статті, в окремих випадках міг би призвести до того, що авторитет головуючого впливав би на думку інших членів суду при розгляді конкретної справи.

2. Судді виконують важливу функцію державної влади по здійсненню правосуддя і не можуть ухилятися від виконання покладених на них обов’язків. Одним з таких обов’язків є вирішення питань, пов’язаних з розглядом та вирішення цивільних справ. Тому в ч. 2 коментованої статті передбачено, що ніхто із суддів при вирішенні кожного питання не може утримуватися від голосування. Рішення та ухвали по справі підписуються всіма суддями колегії суду, що розглядала справу, що до певної міри є свідченням того, що суддя в голосуванні займав не пасивну, а активну роль.

3. Суддя, який не згодний з думкою більшості, яка виражена в прийнятому по питанню рішенні, може письмово викласти свою окрему думку у справі. В судовому засіданні така думка не оголошується, однак відповідно до процесуального закону додається до справи. Суддя, який висловив окрему думку, повинен зазначити, з чим конкретно він не згоден. При цьому він вправі запропонувати своє вирішення спірного питання.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з усіма без винятку матеріалами справи, а отже, і з доданою до справи окремою думкою судді.