Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ЛЮДИНА, СУСПІЛЬСТВО, ПРАВО, ДЕРЖАВА»

Правова культура складається з усього соціально цінного, прогресивного, що реально властиве правовій системі.

Структура правової культури суспільства така:

• право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи; його призначення - встановлювати злагоду, толерантність у відносинах між фізичними і юридичними особами всередині держави та між державами світу;

• правосвідомість - має ґрунтуватися на розумінні, що право як система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з’ясувати їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами) права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні тексти тощо;

• правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов’язки за наявності відповідних передумов; обстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

• правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок додержуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов’язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

• юридична практика - відображає професійну діяльність державно-правових інститутів: нормотворчих, правозастосовних, правоохоронних у межах компетенції, відповідно до їх правового статусу, є специфічним виробництвом, яке відповідно організоване і сплановане, де суб’єктами діяльності є юристи- професіонали високої кваліфікації;

• юридична освіта і наука, їх пов’язаність з юридичною практикою - юридична освіта наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, чим збагачує інтелектуальний, творчий потенціал народу, його правову культуру, забезпечує юридичну практику кваліфікованими фахівцями в галузі права. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно-правового будівництва. Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження мають задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта - постачати. практиці компетентні й ерудовані кадри, покликані спиратися у практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і висновки науки;.

• правова законність і правовий порядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових приписів нормативних актів та їх додержання - це основа режиму законності і правопорядку.

До правової культури не можна зараховувати злочини та інші правопорушення, суб’єктів злочинів та кримінальні структури; корупцію, зловживання правом, деформацію правосвідомості, що виражається, зокрема, у правовому нігілізмі, ідеалізмі тощо. Якщо правову культуру частини суспільства (етнічної, релігійної, соціальної чи навіть професійної), яка відрізняється від культури суспільства лише в певних аспектах (а в цілому збігається з нею), можна назвати субкультурою, то злочинні співтовариства (терористичні організації, мафіозні клани), екстремістські угруповання є виразниками контркультури і антиправа, оскільки їх юридично значуща поведінка є неправомірною.

Типи правових культур: за територіальним принципом - національна, регіонально-континентальна (наприклад, європейська, африканська, американська тощо), міжнародна; за сім \ями (типами) правових систем - романо-германська, англо-американська, релігійна, традиційна; за «цивілізаціями» («традиціями») - східна, західна тощо.

Види правової культури залежно від її носія: 1) правова культура суспільства; 2) правова культура особи; 3) правова культура соціальної (професійної) групи.

Виділяючи три види правової культури - суспільства, соціальної (професійної) групи, особи,- слід пам’ятати, що в реальному житті вони взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи), вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп. .

§ 8. Правова культура особи, її правова активність

Правова культура особи - зумовлений правовою культурою суспільства ступінь правової розвиненості, ціннісної інформаційно- правової освіченості особи, що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях, дотримуватися правомірної поведінки.

Ознаки правової культури особи:

1) формується під впливом соціальних умов, залежить від повноти соціалізації особи як члена суспільства;

2) зумовлюється правовою культурою суспільства, її структурою;

3) передбачає певний ступінь правової розвиненості, опанування певною сумою юридичних знань, зокрема системою основних прав і свобод, та оцінювальної інформаційно-правової освіченості - розуміння соціальної цінності права;

4) спостерігається у вмінні адекватно орієнтуватися у сфері, урегульованій правом, спираючись на здобутий правовий досвід протягом життя;